Ответы
Відповідь:
Устина. весела, життєрадісна «Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася… Якби мені за кожною бідою моєю плакати, досі б і очі я виплакала», про своє життя в місті і про волю «…що зароблю, то все на себе; що й посиджу і поговорю, — нікого не боюся; робитиму чи ні, — ніхто мене не присилує, ніхто не займе», працьовита: «Що наша копійка? Кров'ю обкипіла! Та інколи й мені так легко, так-то вже весело стане, як подумаю, що аби схотіла, — зараз і покинути ту службу вільно», .
Панночка. зовнішність «І що ж то за хороша з лиця була! І в кого вона така вродилася!», панночка про навчання: «Нуда така!», «…що я витерпіла за тим ученням!.. , «І морено, й мучено нас — та все дурницею. І те вчи, і друге, й десяте, й п'яте... товчи та товчи, та й товчи!.. Нащо мені те знати, як по небу зорі ходять або як люди живуть поза морями та чи в їх добре там, та чи в їх недобре там? Аби я знала, чим мені себе між людьми показати...», про свій характер «Я зо всього викручусь, іще й їх оступачу..», дівчата про панночку: «.. чого там панночки нашої не навчено! А найбільш, бачця, людей туманити!», як панночка з милої дівчини стає фурією: «...Далі вже що день, то вона сердитіша; вже й лає; часом щипне або штовхне стиха... та й сама почервоніє як жар, — засоромиться. Поки ж тільки не звичилася; а як оговталась, обжилася, то пізнали ми тоді, де воно в світі лихо живе». Про що найбільше побивається після смерті бабусі «Обдеруть мене тепереньки, як тую липку!». Жадібна і зла, бо коли бабуся пригостила дітей яблучками - «Ти, мужичко, моє добро крадеш!.. Злодійко!», «…картає пані бабусю, вкогтившись їй у плече, і соває стару, і штовхає..». Про нареченого «Та коли б він був багатий та вельможний, я б і гадки не мала! Давно б уже була за ним!». Коли дізналася про спадок нареченого "А все ж хутір! Усе ж держава! Стріла його веселенька, привітала любо, а він радіє. Не знає, що то вітають не його, — хуторець вітають!"
Лікар «Такий він був тихий, звичайний, до кожного привітний, — і на панича не походив!», «Лічив-лічив той бідолаха та й закохався...», «Нащо нам теє панство, багатство, коли буде наше життя красне, наша доля весела?», «Я зроду не жадав багатства, а тепер прагну всіх розкошів для тебе, тобі на втіху.. » , «Він був добрий душею й милостивий пан, та плохий зовсім, — ніщо з його… Не було в його ні духу, ні сили», «…Ти, знай, сердишся, кричиш, сваришся; а я сподівався... Та як заридає!», «…дурень не дурень, а, стоячи перед нею (перед панею), на розумного й трошки не походив..», .
Катря. «Славна була то жіночка…: білявенька собі, трошки кирпатенька, очиці голубоцвітові, ясненькі, а сама кругленька і свіжа, як яблучко», «Смішлива була й гордоватенька, а що вже шамкая! І говорить, і діло робить, і дитину колише…», «Чи того ж я сподівалась, йдучи вільна за панського!», «Робитиму, робитиму, поки сили. (А очі в неї так і горять позападавши). Може, вгоджу, може, вмилосерджу!» «Отже, не вгодила й не вмилосердила» «Пан, нишком од панії, дав їй карбованця грошей, та не взяла Катря; він положив їй на плече, — скинула з себе, наче жабу, ті гроші..» « А Катря не схотіла на світі жити. Щось їй приключилось після тої наруги».
Прокіп (кріпак лікаря, хлопець за якого вийшла заміж Устина). Коли бачив як змивається пані над дівчиною "Прокіп наче ніч темна ходить, і вже тоді ні до їдла, ні питва, ні до розмови». До Устини каже «..Тяжко було без тебе, а з тобою ще тяжче... Яково-то сподіватись щогодинки в бога — догани тобі та муки!.. А боронити — несила...», Коли Прокіп став на захист бабусі і своєї дружини: «Як кинеться до мого чоловіка. — Розбишака!». Коли Прокопа віддали у москалі і він зрозумів, що хай і москаль, але тепер він вільний: «Та на волі і лихо і напасть — ніщо не страшне. На волі я гори потоплю! А кріпаку хоч як щаститься, усе добро на лихо стане». Устина про чоловіка «Він чоловік мій, і добродій мій. Поздоров його, мати божа: я вільна!»
Бабуся (жіночка, яка була кріпачкою тітки лікаря, а після її смерті стала кріпачкою самого лікаря) "Увійшла бабуся старесенька-старесенька, — аж до землі поникає, та вся-усенька зморщена; тільки її очі чорні іще живуть і ясніють. Увійшла, тихенько ступаючи, вклонилась...". Коли пані навела нові порядки на хуторі: «Усі люди пов'яли, змарніли; тільки бабуся велична, як і була. Як не лає, як не кричить на неї пані, — бабуся не лякається, не метушиться: іде тихо, говорить спокійно, дивиться ясно своїми очима ясними». «І такеньки, наче благодать божа, допомагає, невтомлива, невсипуща». терпелива: «І терпітиму, пташко». Коли пані назвала бабусю злодійкою: «Я — злодійка!? — вимовила стара... Зблідла, як хустка, і очі їй засяли, і сльози покотились». Устина про останню зустріч : «Душею живою вона тільки жива була».
Пояснення: