Ответы
Ответ:
Объяснение:
З 1914 року Вінниця – адміністративний центр Подільської губернії.
Революція та Громадянська війна
28 жовтня 1917 року у Вінниці відбулося збройне повстання під керівництвом підпоручика Зубриліна та Євгенії Бош, учасники якого спробували передати владу революційному комітету робітничих та солдатських депутатів, проте вірні Тимчасовому уряду війська на чолі з В. А. Костициним відносно легко придушили його. У ніч з 1 на 2 листопада за активної участі Бош у 2-му гвардійському корпусі було створено Військово-революційний комітет, який направив частини корпусу до сусідніх міст. 2 листопада Радянську владу було встановлено у Жмеринці, 4 листопада — у Вінниці. У грудні 1917 р. у Вінниці утвердилася влада Центральної ради.
Надалі під час Громадянської війни влада у місті неодноразово переходила з рук до рук. У місті деякий час працював уряд Української Народної Республіки. Весною 1918 року Вінниця зайнята німецькими військами. Радянську владу було відновлено у червні 1920 року.
1923 року Вінниця стала центром округу, а з 1932 року є адміністративним центром Вінницької області.
Велика Вітчизняна війна
Після початку Великої Вітчизняної війни тисячі вінничан пішли на фронт. Для боротьби з ворожими диверсантами та охорони промислових об'єктів було створено винищувальний батальйон. Тисячі мешканців міста споруджували укріплення та несли службу у загонах протиповітряної оборони. 19 липня 1941 року німецько-фашистські війська з боєм зайняли Вінницю. У роки окупації у місті діяли антифашистські підпільні групи, діяльність яких спрямовував підпільний центр, яким керував І. В. Бевз. На околицях міста діяло кілька партизанських з'єднань та окремих загонів. Діяльність підпільників та партизанів була ускладнена тим, що окупантами у місті було встановлено особливий режим через розміщення під Вінницею ставки Гітлера «Вервольф». Именно здесь была подписана знаменитая директива № 45 — о взятии Черноморского побережья Кавказа, Сталинграда и последующего наступления на Баку.На памятнике погибшим строителям ставки, установленном возле шоссе Винница — Житомир, значится 14 тысяч погибших. Місце для ставки було обрано самим фюрером. Бетонні брили розкидані на великій галявині посеред лісу - це все, що залишилося від підземної фортеці. Раніше тут було все, що вимагалося для повного комфорту Гітлера та його оточення: дві радіотелеграфні станції, електропідстанція, кінозал, казино, водокачка, басейн, ангари для літаків, численні підсобні приміщення, швидкі підземні ліфти. З будинку фюрера вів хід у спеціальний залізобетонний бункер, стелі якого товщиною доходили до 3 метрів. Цей бункер мав навіть ім'я – «Вольфшанц».
Німецько-фашистські окупанти створили у місті два табори для військовополонених, у яких загинуло понад 12 тисяч осіб, під час проведення масових облав загарбники розстріляли близько 25 тисяч городян, більшість із яких – євреї, а 13400 молодих хлопців та дівчат відправили на каторжні роботи. Фашистами знищено понад 700 хворих на Вінницьку психоневрологічну лікарню, а приміщення лікарні було перетворено на офіцерський клуб. Загалом за роки окупації міста гітлерівці знищили понад 42 тисячі людей мирного населення. Попри все, вінницьке підпілля працювало аж до останніх днів окупації: знищувалися гітлерівці та зрадники, влаштовувалися диверсії на підприємствах міста, вибухали потяги, виводилися з ладу лінії зв'язку, поширювалися листівки.
Навесні 1942 року німці виявили у міському парку сліди масового поховання жертв сталінських репресій у Вінниці (загалом 9439 тіл), проте спочатку не надали цьому значення.
Однак у травні 1943 року, коли радянські війська вже наближалися до Вінниці, німці зробили публічне розтин поховання та використали його у своїй пропаганді. До місця поховання було запрошено родичів жертв для впізнання.
20 березня 1944 року військами 1-го Українського фронту Вінниця була звільнена. Сотні підпільників було нагороджено державними нагородами. Керівнику підпілля І. В. Бевзу та Л. С. Ратушній посмертно присвоєно звання Героїв Радянського Союзу. Усього ж за роки війни звання Героя Радянського Союзу було удостоєно 118 уродженців Вінницької області.
«Останній єврей Вінниці»
За час війни кількість мешканців Вінниці зі 100 тисяч скоротилася до 27 тисяч осіб, із 50 промислових підприємств уціліло лише 10, було повністю зруйновано 1880 житлових будинків.
Післявоєнні роки
Зусиллями вінничан та посланців інших регіонів країни до кінця 1948 року майже повністю було відновлено промисловість міста, а у наступні роки у Вінниці розвивалася харчова (масложувальна, плодоконсервна та м'ясна), легка (взуттєва, швейна, трикотажна, галантерейна та ін. фабрики), хімічна (Хімічний комбінат), машинобудівна, металообробна промисловість. Було збудовано великі заводи: електротехнічний, шарикопідшипників, тракторних агрегатів, інструментальний та інші.