Ответы
Ответ:
Людство завжди цікавило, що ж насправді міститься в середині землі. На жаль, за багато років воно зуміло дізнатися про це не так уже й багато. Адже ніхто не зміг побувати у середині планети. Навіть найглибша бурова свердловина світу досягає тільки 12 км. Але це незначна глибина порівняно з розмірами нашої планети. Якщо уявити Землю у вигляді яблука, то ця надглибока свердловина навіть не проколює його шкірку.
Усе ж на підставі даних науки вдалося встановити, що наша планета складається з трьох основних частин: ядра, мантії та земної кори.
Ядро — наймасивніша внутрішня частина Землі. Воно складається з речовин, що мають властивості металів. Радіус ядра становить близько 3500 км. Температура в ядрі досягає 4000-5000°С.
Мантія — найбільша за об'ємом частина планети (4/5 об'єму Землі). Речовина мантії перебуває у твердому стані. Лише на глибині близько 150-200 км від поверхні у верхній частині мантії в'язкий шар — астеносфера. Температура речовини мантії з наближенням до поверхні Землі знижується від 4000° до 1000 °С.
Вище мантії лежить земна кора — верхня тверда оболонка Землі, що складається з гірських порід і мінералів. Порівняно з товщиною мантії та ядра — це тонка плівка. Товщина земної кори коливається від 5-10 км під океанами до 80 км — у найвищих горах на суходолі.
Земна кора разом з верхньою частиною мантії до шару астеносфери створює тверду оболонку Землі — літосферу. Отже, середня товщина літосфери становить 150-200 км.
Внутрішні сили Землі
Глибинні шари Землі мають дуже високу температуру та перебувають під величезним тиском шарів, що лежать вище. Температура і тиск дуже впливають на складні процеси, що проходять у літосфері. Під їх впливом відбуваються такі явища, як рухи літосфери та магматизм.
Рухи літосфери. Спостерігаючи за допомогою космічних апаратів за поверхнею Землі, вчені помітили, що материк Австралія щорічно зміщується на північний схід в бік Тихого океану зі швидкістю 2 см за рік.
Виявляється, літосфера не є суцільною оболонкою. Вона розбита глибокими тріщинами на величезні блоки, які називають літосферними плитами. Вони дуже повільно ковзають по в'язкому шарові мантії зі швидкістю 1-6 см за рік, як шматки пінопласту по воді. Літосферні плити можуть рухатися один щодо одного в різних напрямах: розсуватися чи насуватися.
Ці рухи можна визначити лише за допомогою точних приладів. А оку людини вони не помітні. Тому такі рухи й називаються повільними горизонтальними рухами літосферних плит. Якщо плити рухаються назустріч одна одній, то при їх зіткненні краї мнуться в складки і утворюють гори. Так виникли Карпати, Кримські гори, Гімалаї, Анди, Кордильєри. Такі вікові горизонтальні рухи літосферних плит називають складкоутворюючими.
Крім повільних горизонтальних рухів літосферних плит, окремі їх частини можуть опускатися чи підніматися по вертикалі, як крижини, що коливаються на воді. Ці рухи також не можна помітити, оскільки вони відбуваються протягом століть. Тому їх називають повільними вертикальними рухами літосфери. Свідченням цих рухів в Україні є залишки давньогрецького міста Херсонеса в Криму. Внаслідок опускання земної поверхні нині вони наполовину затоплені водами Чорного моря.
Та іноді внутрішні сили Землі виявляють свою силу в раптових катастрофічних руйнуваннях. Глибокі тріщини розколюють земну поверхню. Внаслідок підземних поштовхів руйнуються будинки в містах і селах, під уламками яких гинуть тисячі людей. І все це відбувається за лічені секунди. Такі явища називають землетрусами і відносять до розривних рухів літосфери.
Причинами землетрусів є раптові розриви та зміщення пластів у глибинах земної кори і навіть у верхніх шарах мантії, які передаються на великі відстані і викликають струси земної кори. Енергія, що звільнюється внаслідок цих зміщень, дорівнює за потужністю вибуху кількох десятків ядерних бомб. Вона поширюється сейсмічними (від грецького слова «сейсмос» — землетрус) хвилями від вогнища землетрусу (гіпоцентру) до поверхні Землі як хвиля від кинутого у воду каменя.
Місце на поверхні Землі, що міститься над вогнищем, називають епіцентром землетрусу. Руйнування тут найбільші. Чим далі від нього, тим сила землетрусу слабшає. Сила землетрусу вимірюється в балах від 1 до 12.
Щороку на нашій планеті прилади реєструють у середньому 300 тисяч землетрусів. Приблизно кожні п'ять хвилин відбуваються відчутні землетруси. А раз в 3-4 зароджуються в зоні зіткнення літосферних плит в період складкоутворення.
Підземна стихія землетрусів ще не підвладна людині. Передбачити наближення землетрусів дуже важко. Для вивчення цього явища природи будують сейсмічні станції, що знаходяться глибоко під землею, в шахтах. Високочутливі прилади цих станцій — сейсмографи фіксують найменші коливання земної кори.
Усі види руху літосфери викликають зміни рельєфу територій, на яких вони відбуваються.
Объяснение: