Ответы
Ответ:
Світязь лежала переді мною, наче серце рідного краю. Її вода текла тихо і спокійно, немов душа матері, що завжди турбується про своїх дітей. У самому центрі озера стояв старовинний дуб, його віття тяглись до неба, немов молитва за благополуччя нашої батьківщини.
Навколо Світязі росли ліси, їхні верхівки утворювали зелені корони, неначе обійми матері, що прихистить своїх дітей від бурі. За озером виднілися поля, де селяни працювали, як єдина велика родина, віддавши свою працю для розвитку рідної землі.
Увечері, коли сонце заходило за обрій, небо розфарбовувалося відтінками червоного та помаранчевого, немов вогняні цілування, що мати приносила своїм дітям, заспокоюючи їхні серця та обіцяючи завжди бути поруч.
Світязь стала для мене символом безмежної любові до батьківщини. Тут, серед цих природних крас і символічних образів, я відчував себе захищеним і любимим, так само, як і кожен з нас відчуває себе в обіймах рідної матері.