Ответы
Ответ:
Відомо, що талановитий малоросійський народний поет Тарас Григорович Шевченко, перебуваючи на засланні (наприкінці 40-х років), якийсь час провів у Орській кріпості, Оренбурзької губернії.
Кріпость ця — з упокоренням киргизьких степів і після зникнення баранти — давно вже перетворилася на тихе повітове містечко Орськ. Від колишніх кріпосних споруд у наші дні тут майже не лишилося й сліду; тільки казарми з побитими шибками вікон промовляють ще про те, як колись тут, на пострах ворогам, містилося військо й утримувалися пильні козацькі пікети...
Місто розташоване біля підніжжя Яшмової гори, яка, ніби мовчазний вартовий, пильнує пустельну околицю. Важко уявити собі тепер, якою була Орська кріпость за часів заслання сюди Тараса Григоровича... Старожили розповідають, що гору було обнесено земляним валом, який тягнувся аж до берега Уралу. Всередині були розташовані казарми і десять-двадцять офіцерських та козацьких будиночків. Довкола — майже безлюдний степ, який і до сьогодні являє собою пустельний, монотонний пейзаж. Лише вздовж узбережжя Уралу трапляється убога рослинність у вигляді корявих паростків колись могутніх осокорів.
Щоправда, навесні степ оживає і до середини липня квітне, ніжиться і своєю буйною рослинністю нагадує розкішну барвисту скатертину. Але скоро все зникає: пекуче сонце робить із цієї прекрасної скатертини вигорілу, сумну, пожовклу рівнину, місцями покраяну піщаними барханами, /189/
Урал, багатоводний навесні, як Нева, перетворюється у жалюгідну непривабливу річку, а місто потопає у клубах їдкої, задушливої куряви, що її несе з собою дужий східний вітер, який дме тут періодично... Пече сонце; вулиці безлюдніють, і наглухо зачиняються віконниці будинків. Обиватель, зморений спекою, поринає у сплячку або, забившись у льох, ліниво цідить снотворний кумис. Літні ночі, такі живлющі в Малоросії і середніх губерніях, тут страшенно задушливі, й тільки перед сходом сонця їх оживлює свіжий, пахучий степовий вітерець.