ПОЕЗІЯ і ПРОЗА ПРОФЕСІЙ
Редакція журналу щодня одержує чимало листів. Ці листи щирі й відверті. Відчувається, що їх авторам хочеться висповідатися, спитати поради. Адже розповісти про себе все, навіть найінтимніше, найзавітніше незнайомій людині легше, ніж найближчому другові.
Ці два листи прийшли одночасно. Обидва від дівчат-ровесниць. Одна дівчина, закінчивши школу, пішла працювати до канцелярії, її пригнічує одноманітність хай і нескладної, але такої буденної праці. Вона заздрить тим, хто завжди в дорозі, хто ночує в наметах, бачить над собою не стелю, а зоряне небо.
Інша дівчина стала геодезистом. Тижні, а то й місяці вона проводить у полі, тому так сумує за гамірливим містом, так заздрить своїм ровесницям, які можуть хоч щовечора відвідувати якщо не музеї й театри, то принаймні дискотеки. Професію свою вона ненавидить. «Мені здається, я сіла не в свій потяг. Треба б пересісти, але як же непросто це тепер зробити»,— пише вона.
Справді, тепер це непросто. Як і непросто, врешті, вибрати той самий «свій» потяг вчасно і правильно.
Які неправдиві,— просто-таки бутафорські уявлення має наша молодь про різні професії! Лікар — це для неї обличчя у марлевій пов'язці, яскрава лампа над хірургічним столом. Родичі очікують біля дверей операційної, уже з квітами, бо наперед переконані, що операція пройде блискуче. Сталевар — це для молодих твердий погляд, рішучий вираз мужнього обличчя, яскраве полум'я мартену... Геолог — це рюкзак, едельвейси, водоспади, ризиковані, проте завжди вдалі переправи через бурхливі гірські річки, гітара біля мальовничого багаття...
Як же легко зобразити зовнішні атрибути професій! І як нелегко розкрити істинну суть фаху! Тут уже треба збагнути прозу щоденної копіткої праці людей, бо ж без прози не існує поезії.
Життя геолога — це місяці, якщо не роки обробки зібраних матеріалів. Це бездоріжжя, побутова невлаштованість, часто бездомність і безсімейність. Крім краси гірських ущелин та екзотики дрімучих хащів, це люті комарі й набридлива мушва, це безкінечна втома.
Життя лікаря-хірурга — це безперервне фізичне й душевне напруження, це гоєння людських ран і виразок. Це будні прийому стражденних і, буває, роздратованих хворих, це виснажливі нічні чергування. Нерідко — це й найтяжчий моральний обов'язок сказати рідним, що врятувати хворого попри всі зусилля не вдалося...
Життя вчителя — це не лише оберемки квітів у день екзаменів. Це стопи зошитів, які доводиться перевіряти до глибокої ночі, це шум у класі, штовханина на перервах, це сорок учнів із різними, такими непростими характерами... І то в кожному класі по сорок, а скільки усього? А протягом життя?
Тож придивляйтеся до людей, до їхньої праці, до прози й поезії професій, які вас зацікавили! Щоб не довелося потім пересідати в інший потяг
: - Зроби з цього тексту докладний переказ тексту публіцистичного стилю.
Ответы
Відповідь:
У редакцію журналу надходить велика кількість листів, відкритих і щиро написаних. Автори мають бажання поділитися своїми думками та запитати порад. Дивно, але інколи розповісти незнайомцеві, навіть про найособистіше, легше, ніж найближчому другові.
Два листи надійшли в один і той же час від дівчат-ровесниць. Одна із них після закінчення школи почала працювати в офісі. Рутинна та невимушена робота пригнічує її. Вона заздрить тим, хто завжди в дорозі, хто спить під відкритим небом, а не під стелею.
Інша дівчина обрала професію геодезиста. Вона проводить тижні й навіть місяці на полі, і тому сумує за містом та його гаміром. Їй завидують ровесники, які можуть щовечора відвідувати музеї, театри або навіть дискотеки. Геодезистка ненавидить свою професію і вважає, що сіла не в свій потяг.
Але тепер це не так просто. Важко змінити свій життєвий курс, особливо коли вже занурені в роботу. Який шлях вибрати, щоб не помилитися?
Багато молодих людей мають митцівське уявлення про різні професії. Лікар для них - це обличчя в медичній масці, яскраве світло над операційним столом. Рідні чекають біля дверей операційної з квітами, переконані, що все пройде добре. Сталевар - це твердий погляд і рішучість, світло мартену. Геолог - це рюкзак, едельвейси, водоспади, небезпечні але завжди успішні переходи через гірські річки, гітара біля вогнища.
Легко змалювати зовнішні атрибути професій. Важко відкрити суть роботи. Тут потрібно розуміти та оцінювати щоденну працю людей, бо без цього немає поезії.
Для геолога, життя - це місяці аналізу зібраних матеріалів, нелегкість, постійна відсутність дому та сім'ї. Інші аспекти це комарі та мухи, втома.
Для лікаря-хірурга, це постійне фізичне і душевне навантаження, лікування ран та виразок. Це прийом хворих, деякі з них неприємні та роздратовані, нічні чергування. Інколи це найважче - повідомити рідним, що не вдалося врятувати.
Життя вчителя - це не просто прийом квітів на екзамені. Це велика кількість зошитів, які треба перевірити довго після заходу сонця. Це шум у класі, сутички на перервах, це багато учнів зі своїми характерами. І таких класів багато. На протязі життя - скільки?
Тому дивіться на людей, їх роботу, оцінюйте прозу та поезію професій, які вас зацікавили! Щоб не довелося потім пересідати на інший потяг.