ЯК ЇЖАЧОК СВОЇ ГОЛКИ ЗДОБУВ
Давно це було. У ті часи, коли звірі були ще схожі між собою. Мудрий Охоронець природи тоді лише спостерігав за тваринами, до їхніх звичок придивлявся. Що кому більше пасувало — тим їх і наділяв.
Їжачок Фирк мав тоді гарну пухнасту шубку. Та був такий ледачий, що ніколи за нею не доглядав. Побіга по кущах та яругах, замурзається по самісінькі вуха, шерстинки у нього й злипнуться. Стирчать на всі боки, немов колючки, а йому й байдуже.
- Ти б умився,- докоряла йому киця Чистюлька.
- А навіщо?-фиркав їжачок. -Все одно забрудниться знову!
Вирішив дощик його помити, заставши зненацька. А Фирк відчув: щось негаразд та й під коріння старого дуба сховався. Пошумів Дощик, похлюпав калюжками і спатоньки ліг. А вранці сонечко із-за хмарки викотилось. Вибіг замазура зі своєї схованки. Грається, носиком вітер ловить.
- Давай хоч розчешу тебе, - пропонує веселий Вітерець.
- Ні в якому разі! - затупав ніжками їжачок. -Це ж дуже боляче! А мені й так зручно. Відчепіться від мене!
Після таких слів навіть у мудрого Охоронця природи терпець урвався. Розгнівався він та й каже: " Що ж, залишайся таким назавжди! Замість пишної шерсті- колючки матимеш. їх не треба доглядати. Але разом з тим ні в кого не виникне бажання погладити тебе, приголубити.»
З того часу залишився їжак колючим, немов клубочок з голочками. Вже й радий би причепуритися, та пізно...
до прочитаного тексту добрати переказ
Ответы
Ответ:
Звісно, ось переказ прочитаного тексту:
Давно тому, коли звірі були ще досить схожі один на одного, мудрий Охоронець природи просто спостерігав за ними та вивчав їхні звички, наділяючи кожного властивими йому особливостями.
Одного разу їжачок Фирк мав гарненьку пухкеньку шубку, але був дуже ледачим, щоб дбати про неї. Він стрибав та бігав серед кущів і яруг, забруднюючи себе зверху донизу. Його шерстка злиплася та торчала у різні боки, нагадуючи колючки, але це його не турбувало.
Киця Чистюлька часто радила йому умитися, але Фирк завжди відповідав: "Нащо? Все одно забрудниться знову!" Одного дня дощик вирішив його помити, спіймавши зненацька. Фирк почув, що щось трапилося, і сховався під корінням старого дуба. Дощик шумів і ллюпав калюжками, а Фирк приховувався.
Наступного ранку сонечко виглянуло з-за хмарки. Фирк вибіг зі свого сховища та радісно грався, ловлячи носиком вітерець. Веселий Вітерець запропонував розчешувати його, але Фирк відмовився: "Ні в жодному разі! Це ж дуже боляче! Мені так само зручно. Відчепіться від мене!"
Ці слова навіть розгнівали мудрого Охоронця природи. Він сказав: "Ладно, будеш таким назавжди! Замість пухкої шерсті тепер у тебе колючки. Їх не потрібно дбати, але ніхто не захоче гладити тебе чи приголубити."
З того часу їжак став колючим, немов куля з голочками. Він бажав причеп