зробити самодиктант 7. Зорі На/поч(а,я)тку ос(е, и)ні коли багряніют(ь) пишні чу(п,б)рини кленів студ(е, и)ніє вода в річ(ь)ках та оз(е, и)рах і пл(е, и)ве на(т.д) пр(е, и)томлен(н)ою 3(е, и)млею біле па(в)утин(н)я (б)аб(е, и)ного (л)іта в(е, и)ч(ь)оріє дуже шви(д, т)ко. В(е, и)ликі волохаті зорі сяют(ь) у/в(е, и)сокос(ь)ті лагідно й клич(ь)но. Їх так густо ро(з, с)сипан(н)о на небосхилі що здаєт(ь)ся ні/би зорям тісно. То/ж не/дивно коли яка з/них не втримаєт(ь)ся й поч(ь)не падати прокреслюючи пала(г,x)котливий слі(т.д). По/спішай і загадуй най/потаємніше бажан(и)я поки зоря л(е, и)гит(ь). Але що/ос(е, и)ні буває одна ніч(ь) коли з неба сипл(е, и)т(ь)ся справжній зор(')ян(н)ий дош(ь). Кілька годин оксамитову тем(ь)ряву на(т.д) 3(е, и)млею пронизуют(ь) осяйні стріли так р(')ясно що а(ж,ш) в(е, и)д(ь)нішає до/в/кола. О/такої не/в(е, и)мовно пр(е, и)красної ночі саме ч(я,а)с мрі(й)яти та загадувати бажан(н)я бо все збуд(е, и)т(ь)ся. А за/сиво(й)ї давн(е, и)ни зорі тр(е, и)малися на небі міцно бо (с. 3)рушити їх із міс(ь)ця можут(ь) тіл(ь)ки най/поту(ш, ж)ніші лю(т.д)ські емоції. (3,С)бігали століт(т)я і якос(ь) само/собою склалося що най/яскравіші мрії по(й)єдналися з кохан(н)ям і зорями. Ти моя зірон(ь)ка ясна говорив (й)юнак дівч(е, и)ні і її сер(д)це за/вм(е, и)рарло ві(д,т) не/(з, с)мірн(н)ого щ(я,а)ст(т)я (За М.Дашкієвим).
Ответы
Але щоосені буває одна ніч, коли з неба сиплеться справжній зоряний дощ. Кілька годин оксамитову темряву над землею пронизують осяйні стріли так ясно, що аж відблискує довкола. Отакої неймовірно прекрасної ночі саме час мріяти та загадувати бажання, бо все збудиться.
А в сивої давнини зорі трималися на небі міцно, бо зруйнувати їх із місця можуть тільки найпотужніші людські емоції. Сбігали століття і якось само собою склалося, що найяскравіші мрії поєдналися з коханням і зорями. "Ти моя зіронька ясна", - говорив юнак дівчині, і її серце завмирало від незбагненного щастя.
Зорі на початку осені, коли багряноюють пишні чубрини кленів, студініє вода в річках та озерах, і пливе натомленою землею біле павутиння бабиного літа вечоріє дуже швидко. Великі волохаті зорі сяють у високості лагідно й клично. Їх так густо розсипано на небосхилі, що здається, ніби зорям тісно. Тож не дивно, коли яка з них не втримається і почне падати, прокреслюючи палахкотливий слід. Поспішай і загадуй найпотаємніше бажання, поки зоря лежить. Але осінні буває одна ніч, коли з неба сиплеться справжній зіряний дощ. Кілька годин оксамитову темряву освітлюють осяйні стріли так яскраво, що аж видніше навкола. О такої невимовно прекрасної ночі саме час мріяти та загадувати бажання, бо все збудеться. А засивої давніні зорі трималися на небі міцно, бо рушити їх із місця можуть тільки найпотужніші людські емоції. Століття бігали, і якось само собою склалося, що найяскравіші мрії поєдналися з коханням і зорями. "Ти моя зіронька ясна", говорив юнак дівчині, і її серце завмирало від несмірного щастя (За М. Дашкієвим).