Ответы
Ответ:
Початок царювання
Редагувати
Король Генріх VII близько 1500 року. Копія із втраченого оригіналу. Лондон, товариство антикварів
Початок царювання Генріха VII супроводжувався першим спалахом епідемії загадкової хвороби (ймовірно занесеної його найманцями з Франції) з високим рівнем смертності — так званої «пітливої гарячки» чи англійського поту, що було сприйнято народом як поганий знак[2]. Після коронації Генріх одружився з племінницею Річарда III, дочкою Едуарда IV Єлизаветою Йоркською, оголосивши про об'єднання домів, що раніше ворогували. Раніше її сватали за дружину самому дядькові, Річарду III. Цей шлюб, про який Генріх заявляв ще у Бретані, був умовою підтримки Генріху з боку парламенту; відомо, що він зволікав з його укладенням аж до січня 1486 року, а коронував дружину тільки наприкінці 1487 року. Як емблему (badge) династії Тюдорів було прийнято з'єднану білу та червону троянди (присутня на британському гербі донині). Окрім того, Генріх підкреслював також і валлійське походження, використовуючи в офіційних документах валлійський (а не просто зменшений) варіант свого імені — Harry — та назвавши старшого сина Артуром на честь легендарного кельтського короля Артура.
Затвердження Тюдорів у боротьбі з іншими претендентами
Редагувати
Правління Генріха VII, що тривало 24 роки, виявилось однією з наймирніших епох в історії Англії, незважаючи на повстання самозванців, що трясли державу у перші роки — Ламберта Сімнела та Перкіна Ворбека. Генріх проявив істинно королівське милосердя до своїх (потенційних) суперників, не піддавши репресіям законного спадкоємця Річарда III, графа Лінкольна (за два роки підбурив заколот і загинув у бою); Сімнела було залишено в живих, він працював при дворі Генріха кухарем, а Ворбек утримувався тривалий час в Тауері в гарних умовах й був страчений тільки після спроби втекти.
Тим не менше, є версія, відповідно до якої Генріх VII, а не Річард III, був ініціатором убивства малолітніх синів Едуарда IV, які нібито дожили до 1485 року; убивство (разом з низкою інших, завідомо неймовірних злочинів) було, відповідно о цієї версії, приписано Річарду панегіристами Тюдорів, такими, як Джон Мортон чи Томас Мор. Вважати цю версію переконливою, підкріпленою документами неможна (як і версію про те, що ініціатором убивства був Річард III).
Династичні союзи
Редагувати
Генріх VII посилив міжнародне становище Англії, одруживши свого старшого сина Артура, принца Уельського, з іспанською принцесою Катериною Арагонською, а дочку, Маргариту, видавши заміж за короля Шотландії Якова IV. Останній крок був покликаний нейтралізувати ворожі стосунки між двома британськими королівствами (раніше Яків IV підтримував претензії Ворбека), а за століття цей династичний союз приніс правнуку Якова й Маргарити, Якову VI, англійський престол та призвів до об'єднання двох держав. Після ранньої смерті принца Артура (1502) Катерина Арагонська залишилась в Англії, а після смерті свекра вийшла заміж за брата покійного чоловіка (зазвичай, такий шлюб вважався незаконним), Генріха VIII, на що було отримано спеціальний дозвіл від Папи Римського. Ця ситуація у подальшому сприяла скандальному розлученню Генріха VIII й розриву Англії з католицькою церквою (див. Англійська реформація).
Окрім того, молодша дочка Генріха VII Марія вступила, вже за правління свого брата, до шлюбу з королем Франції Людовіком XII (помер невдовзі після одруження).
Інші події
Редагувати
Капела Генріха VII у Вестмінстері — останній шедевр англійської готики
Генріх VII був бережливим монархом, який значно зміцнив бюджет Англії, понівечений за роки Столітньої війни та війни Червоної та Білої троянд. Для суду над дворянами при ньому було започатковано особливий орган — Зоряна палата.
До числа пам'ятних подій правління Генріха VII належить підтримана ним експедиція італійця на англійській службі Джованні Кабото (він же Джон Кебот) в Америку й відкриття Ньюфаундленду. Також на прохання Генріха відомий історик Полідор Вергілій почав писати «Історію Англії».
Король похований у Вестмінстерському абатстві, поруч зі своєю дружиною, Єлизаветою Йоркською, яку він пережив на сім років.
Йому спадкував другий син, Генріх VIII.