Ответы
Відповідь:
Одного разу зранку, коли в небі не було жодної хмаринки і сонячні промені будили від сну сплячу природу, галявиною своїми гарячими лапками гуляв сонячний зайчик. Він милувався квітами, що розкриваються після прохолодної ночі, заглядав у крапельки роси, як у люстерко, розглядав бджолу, яка поспішала за нектаром, і раптом почув шелестіння.
У кущах неподалеку сидів сірий зайчик і їв травичку. Там було прохолодно. Малюк побачив сонячного зайчика і попросив торкнутися і зігріти його. Сонячний малюк із радістю погодився допомогти — він почав лоскотати сірого братика — і той застрибав. Незабаром сірий зайчик зігрівся, і малюки почали весело забавлятися — вони бігали і стрибали, грали в хованки і доганялки. Загулявшись, зайчики не помітили, як настав вечір. — Ой, мені час додому! — мовив сонячний малюк.
— А завтра ми зустрінемося? — запитав сірий братик.
— Звісно! — відповів сонячний зайчик і полетів назустріч сонцю, що заходить.
А сірий малюк поспішав додому до мами-зайчихи. Ідучи стежиною, він мріяв про те, як завтра знову зустріне сонячного малюка і вони гратимуться увесь день. Незабаром зайчик опинився у своїй нірці й розповів мамі про свого нового знайомого. Уже засинаючи у своєму ліжечку, малюк подумав: «Як добре мати друга, з яким не тільки тепло, але й весело!»
Пояснення: