Прочитати текс та встановити розділові знаки
Дороги України переплутані нитки любові.
Перший теплий вітер зустрічає на ізюмській трасі з її бесоним рухом.У знищеному селі обіч весна обвуглене збіжжя щчотліло всю зиму випускає вперті паростки скрізь по руїнах зерносховищах. Посічена обстрілами посадка зеленіє в половину висоти зелено чорний прапор. За нею темніє згорілий танк. Ще далі на обрії вийшов орати трактор. Влітку вирви на цьому полі обростуть по краю шаленою.
У бганках подільського лонд шафту виблискують кольоровими мозаїками хати з мальованими віконницями. Волоські горіхи схиляються гладять лобове скло. Авто стрибає з горба в долину і серце стрибає і хочеться сміятися.
Дерева по коліна у воді перед вціливим пішохідним мостом через Десну в Чернігів. При воротях із лебедями та левами по селах Полтавщини мріють відра яблук та абрикос. Над хаджибейським лиманом засмагла пара порається коло старою лози у вечірньому світлі схоже на народну ікону. Фари вихоплюють кам'янички в садах на околиці Львова тут легко уявити вечірні збори під спільного товариства чи стрілецький картярський гурток. Ластів'яча зграя виграє над мокрою левадою при самому кордоні.
Підірвани мости лежать животами у своїх ріках і ріки обіймають їх. Блакитна вечірне світло і Полюга стоять над жнивними полями. Тремтливі в огні далеких жител клубки туману над потічками у видолинках. Барвисті гори гарбузів між ліри і кукурудзи до пізньої осені виструнчені на городах стійко, бо на зиму люди в криють ними стіни домів.
Дороги України переплутані нитки любові по декуди перерубані, але знову зв'язані у вузол аби буди ще міцнішими. Немає нічого красивішого ніж їхати крізь усю країну і в берати її поглядом. Немає нічого шченкінчого ніж летіти трасою в пітьмі аби встигнути до комендантської знати на при кінці шляху чекає басоне вікно із жовтим світлом і рідним теплом.
Ответы
Ответ:
**Дороги України – переплутані нитки любові.**
Перший теплий вітер зустрічає на ізюмській трасі з її безоглядним рухом. У знищеному селі обабіч весни обвуглене збіжжя, що чорніло всю зиму, випускає вперті паростки скрізь по руїнах зерносховищ. Посічена обстрілами посадка зеленіє в половину висоти, як зелено-чорний прапор. За нею темніє згорілий танк. Ще далі на обрії вийшов орати трактор. Влітку вирви на цьому полі обростуть по краю шаленою.
У бганках подільського ландшафту виблискують кольоровими мозаїками хати з мальованими віконницями. Волоські горіхи схиляються, гладять лобове скло. Авто стрибає з горба в долину, і серце стрибає, і хочеться сміятися.
Дерева по коліна у воді перед вцілілим пішохідним мостом через Десну в Чернігові. При воротах із лебедями та левами по селах Полтавщини мріють відра яблук та абрикосів. Над Хаджибейським лиманом засмагла пара порається коло старою лози, у вечірньому світлі схожа на народну ікону. Фари вихоплюють кам’янички в садах на околиці Львова, тут легко уявити вечірні збори під спільним товариством чи стрілецький картярський гурток. Ластів’яча зграя виграє над мокрою левадою при самому кордоні.
Підірвані мости лежать животами у своїх річках, і річки обіймають їх. Блакитна вечірня тінь і Полюга стоять над жнивними полями. Тремтливі в огні далеких жител клубки туману над потічками у видолинках. Барвисті гори гарбузів між лірою і кукурудзою до пізньої осені виструнчені на городах стійко, бо на зиму люди вкривають ними стіни домів.
Дороги України – переплутані нитки любові, по декому перерубані, але знову зв’язані у вузол, аби бути ще міцнішими. Немає нічого красивішого, ніж їхати крізь усю країну і бачити її поглядом. Немає нічого щемкішого, ніж летіти трасою в пітьмі, аби встигнути до комендантської години, знати, що на прикінці шляху чекає затишне вікно з жовтим світлом і рідним теплом.