Ответы
Дороги України
Дороги України — переплутані нитки любові. Перший теплий вітер зустрічає на Ізюмській трасі з її безсонним рухом. У знищеному селі Обіч — весна, обвуглене збіжжя, що тліло всю зиму випускає вперті паростки скрізь по руїнах зерносховища. Посічена обстрілами посадка зеленіє в половину висоти — зелено-чорний прапор. За нею темніє згорілий танк. Ще далі на обрії вийшов орати трактор. Влітку вирви на цьому полі обростуть по краю шавлією.
У бганках подільського ландшафту виблискують кольоровими мозаїками хати з мальованими віконницями. Волоські горіхи схиляються, гладять лобове скло. Авто стрибає з горба в долину, і серце стрибає, і хочеться сміятися.
Дерева по коліна у воді перед вцілілим пішохідним мостом через Десну в Чернігів. При воротях із лебедями та левами по селах полтавщини мліють відра яблук та абрикос. Над Хаджибейським лиманом засмагла пара порається коло старої лози у вечірньому світлі, схоже на народну ікону. Фари вихоплюють кам’янички в садах на околиці Львова, тут легко уявити вечірні збори підпільного товариства чи стрілецький картярський гурток. Ластів'яча зграя виграє над мокрою левадою при самому кордоні.
Підірвані мости лежать животами у своїх ріках і ріки обіймають їх. Блакитне вечірнє світло і пилюга стоять над жнивними полям. Тремтливі вогні далеких жител, клубки туману над потічками у видолинках. Барвисті гори гарбузів між ріллі і кукурудзи до пізньої осені виструнчені на городах стійко, бо назиму люди вкриють ними стіни домів.
Дороги України — переплутані нитки любові, подекуди перерублені, але знову зв'язані у вузол аби бути ще міцнішими. Немає нічого красивішого, ніж їхати крізь усю країну і вбирати її поглядом. Немає нічого щемкішого, ніж летіти трасою в пітьмі аби встигнути до комендантської і знати — наприкінці шляху чекає безсонне вікно із жовтим світлом і рідним теплом.