РМ № 6. Контрольний письмовий докладний переказ розповідного тексту художнього стилю з елементами опису зовнішності людини.
на початку жовтня ледве помітною лісовою
мабуть блимають як
стежкою яка звивалася між старезних
дубів ішла дівчинка років 13ти на ній
була картата новенька ковтина синя
світлячки її кругле ніжне підборіддя
схоже було на яблуко а припечений сонцем
керпатенький ніс скидався на жовту
спідниця і біла хустинка як терен світ
лісову грушку яка вистигла проти сонця
ця Хустинка різко відтіняла чорні
брови
дівчинки її засмагли обличчя і світлі
аж на самісінькій верхівці
дерева дівчинка поверталася
додому із школи ішла вона легким безшумним
кро м
પાં
наче плевла над
такі світлі й зелені що в темряві вони стежкою і Тільки іноді під її черевиками
стежкою і Тільки іноді під її
взутами на босу ногу эстиха хрускала
суха гілочка або Жолудь стежка зненацька
повернула праворуч обминаючи круту гору
і тоді стало чути як весело видзвонює у
тиші вода прозорий струмок перетинав
стежку і через нього було перекинуто
кла
з сухої
поклала біля себе книжки і почала
задумливо бовтатися у воді
руками руки в дівчинки були шершаві як
дубова кора засмаглі і подряпані
Хустинка в неї зсунулася на бік ізпід
неї вибилася хмарка пляного волосся
білого і легкого як пух дмухне вітрець
так воно і розлетиться
навколо і тепер дівчинка стала дивно
схожою на кульбабу у школі її
Дубова кора засмаглі подряпан
Хустинка в неї зсунулася на бік ізпід
неї вибилася хмарка лляного
волосся
білого і легкого як пух дмухне вітрець
так воно і розлетиться.
навколо і тепер дівчинка стала дивно
схожою на кульбабу у школі її подружки
так і кликали завжди Ульянка
кульбабка Ульянка повільно глянула
навколо.
Ответы
Відповідь:У жовтні ліс, що тільки почав жовтіти, приховавши свою барву серед старих дубів, став жити своїм таємним життям. По тихій стежці поміж деревами ішла дівчинка близько тринадцяти років. В новенькій синій ковтані, як сірі світлячки, довкола її круглого, ніжного підборіддя сяяло як яблуко, а припечений сонцем маленький ніс виглядав, ніби золотиста спідниця і біла хустинка, що виблискувала, неначе лісова грушка проти сонця. Незвичайно яскраво виділялися чорні брови на її засмаглому обличчі, і світло сяяло на самісінькій верхівці дерева, під яким дівчинка повертала додому із школи. Її легкий, безшумний крок був наче повільним плевканням над такими світлими і зеленими листяними стежками, що в темряві вони абсолютно виділялися, але іноді під її черевиками, там, де гілочки або жолудь покотились на босу ногу, чути було легкий хрускіт. Дівчинка вгору над собою подивилася, чому такі світлі і зелені листяні стежки, і зразу ж вернулася, обійшовши гору. Стежка перетинала струмок, і через неї перекинулося кладкою з сухого дерева, рівною як килим. Поклавши біля себе книжки, дівчинка почала занурюватися в воду. Її руки були шершаві, як дубова кора, засмаглі і подряпані. Хустка зсунулася з неї і волосся, лляне і біле, як пух, легко відплинуло від вітерця навколо. Тепер вона нагадувала кульбабу, і її подружки завжди кликали її Ульянка. Ульянка миттєво оглянулася навколо, а її білі лляні волосся летіли навколо неї, ніби пух, що розлетівся.
Пояснення: