Ответы
Ответ:
У гущавині гаю, де серед зелені листя шепочуть вітром, вітер з гаєм розмовляв справді цікавою мовою. З високих вершин дерев спадали золоті листочки, які тихо танцювали у його обіймах. Він шепотів до століть старих дубів та беріз, вимовляючи таємничі слова про минуле й майбутнє.
"О, великі старці," звертався вітер до дубів, "розкажіть мені про ті далекі часи, коли ваші корони торкалися неба, а ваші коріння зміцнювали землю. Які історії ви зберігаєте у своїх роках?"
Дуби, схиляючи свої могутні гілля, відповідали йому про епохи, коли ліс був ще молодим, а їх самих здавна вшановували як свідків минулих часів. Вони розповідали про великі битви, які відбувалися під їхніми гіллями, про закохані серця, що обіцяли одне одному вірність під їхніми старими стовбурами.
Але вітер не зупинявся лише на старих дубах. Він грав з листям молодих берізок, які зовсім нещодавно приєдналися до цієї мудрої громади. "Молоді серця," шепотів він до них, "яке майбутнє ви бачите для нашого гаю? Які ваші мрії та бажання?"
Молоді берізки, ледь здатні тримати свої гілочки, розповідали йому про свої надії на велике майбутнє, про те, як вони бажають стати такими ж великими і мудрими, як їх старі сусіди. Вони мріяли про те, як будуть прикрашати свої гілки ніжним зеленим листям у весняний час, а восени перетворяться на яскраві плями золота та червоного.
Так, у гущавині гаю, вітер і гай розмовляли, обмінюючись мудрістю минулого та надією на майбутнє. І кожне дерево, від найстарішого дуба до наймолодшої берізки, відчувало, що їх об'єднує загальна історія, яка тече через літа та покоління, і яку вони разом продовжуватимуть плести в майбутньому.
Объяснение: