Ответы
У лісі в гущавині, де живуть тварини,
Текла струмка ясна, мов кришталева мря.
Свою воду вона несла лісовім друзям,
Ведмедю, ведмедиці, білці, вовкам, зайцям.
Та серед лісового світу, де кожен знав усі таємниці,
Жила одна калюжа, велика, але без намірниць.
Від струмка вона лінька була, велика й глибока,
Але вся без руху, забута, неяскрава й німка.
"Чому так ти без життя, без руху, калюжо?" - запитав струмок,
"Ти могла б теж бути корисною, не забуткою, не тупким оком."
Калюжа подумала, спинилася неначе льодок,
І відповіла: "І справді, мене слід було б стати живою водою тут."
З того часу калюжа стала розцвітати, жити веселіше,
Води від струмка приймати, дарувати відблиски на сонці.
Та, мабуть, найголовніше, вона стала джерелом життя,
Де звірі пили, птахи купалися, та кожен тут знайшов світанок.
Так ось важлива наука у цій байці є,
Що навіть невелика калюжа може стати корисною для світу цього.
Як і ми, нехай змінюючи себе, ми стаємо кращими,
І приносимо радість і користь в світі, де ми живемо.