Ответы
Портрет: “Спокійний, легко всміхнений, трохи скептичний, але наскрізь практичний, справляв враження егоїстичного чоловіка”; “Хто чув його балакання, розумне й холодне, і далеко від усякого сентименталізму, той був би ніколи не подумав. що той чоловік носить у своїх грудях глибоку, ледве загоєну любовну драму”.
Походження: “Вихований, вигодуваний хлібом, працею і потом свого народу, він повинен своєю працею, своєю інтелігенцією відплатити йому”.
“У дитинстві був малим, слабкуватим хлопчиною, дуже боявся свого інструктора Стальського, вусатого і зовсім дорослого парубка”. “Рафалович ще й тепер аж стрепенувся, мов від наглого подуву холодного вітру, коли пригадав собі той настрій вічного страху, суму й отупіння, в якім находися його дитяча душа протягом цілого півтора року, поки Стальський був його інструктором”.
Відвертість, чесність: “Він поклав собі головним правилом говорити кождому щиру правду, не дурити нікого марними надіями”.
Цілеспрямованість, витримка: “Д-р Рафалович, очевидячки, не рвався до надто швидкої і дешевої популярності, але спокійно і витривало тяг свою лінію”.
Наполегливість: “Але в іншій справі д-р Рафалович виступ відразу новатором, консеквентним і впертим” (р. ХІ).
Оптимізм “Євгеній був оптиміст, “незлічимий оптиміст”, як називали його товариші. Все, що трафлялося йому в житті, він витолковував собі на добро” (р. ХV).
Вірний коханню: “Він не мав відваги ані разу зирнути на неї…” та р. ХVІ “Він тулив у своїй душі ті слова, мов найдорожчий скарб…”
Рафаловича можна назвати новітнім Дон Кіхотом за прагнення служити народові, за сміливість і рішучість у боротьбі зі злом. Та від сервантівського героя він відрізняється тверезими, раціональними поглядами на життя, реальною оцінкою власних сил.
Чітка громадянська позиція робить Рафаловича героєм свого часу, передовою людиною, що стає на герць із несправедливою системою, її жорстокими законами й лицемірною мораллю. Він мужній і твердий у своїх переконаннях, максималіст, готовий пожертвувати собою, особистим життям заради ідеї визволення рідного краю. Герой вірить у своє високе покликання – працювати задля України.
План-характеристика образу Євгена Рафаловича
Становище в суспільстві.
Адвокат у провінційному галицькому місті.
Закінчив Львівський університет, здобув ступінь доктора права. Три роки практикував у Тернополі в адвоката Добрицького, був “оборонцем у карних справах”.
Здобув славу блискучого правника, талант якого визнавали й цінували його недоброзичливці та вороги. (Прокуратор: “Одна з найясніших голів у галицькій адвокатурі. Шкода, що не пішов на суддю, міг би зробити кар’єру”. Маршалок Брикальський: “Я щасливий, що, хоч на власну шкуру, пізнав такого знаменитого адвоката”).
Походження.
Виходець із середніх прошарків.
Рано залишився сиротою, мав опікуна-священика, після смерті якого спадок Євгенія вкрали.
Навчався в гімназії.
Його погляди формувалися під впливом прогресивних ідей: “Він належав до того покоління, що виховувалося вже під впливом європеїзму, якому в Галицькій Русі виборов горожанство Драгоманов”.
Не має родини, не знає сімейного тепла. Колись юності мав недовге захоплення дівчиною, яка невдовзі померла. Пізніше зустрів Реґіну.
Риси характеру.
Щирий патріот українського народу, що глибоко переживає його соціальну й національну неволю (“Різні бувають мученики. Одні розкривають груди перед карабіном, інші весь вік двигають ярмо недолі і тихо терплять за свій ідеал”). Не ідеалізує галицьке селянство, шануючи його позитивні риси й засуджуючи негативні. Недовіра селян з Буркотина зранила “молоде, свіже і сильне деревце його громадської діяльності, його світлу віру в народ, в не пропащу моральну силу рідної нації, в її кращу будущину”.