1. Напишіть пригодницьке оповідання, взявши за основу біографічні факти чи епізод із життя Т. Шевченка (обсяг - до 2 сторінок). Дайте назву твору. У творчій роботі використайте пряму мову або діалог. Ускладніть речення поширеними звертаннями, дієприкметниковим зворотом, дієприслівниковим зворотом, підкресливши їх. бажано своє ..
Ответы
Ответ:
**Серце на Кандалах**
Далекий день у житті Тараса. Змішана із роками дістань виринає в пам'яті, навіть сльози, коли згадаєш, та все ж - він сміється, бо в тій далекій пригоді знайшло віддзеркалення його невгамовне прагнення до волі.
Його кроки ведуть через степову нескінченність, мов божевільного вітряка, що торкається землі, осяйнувавши вогнем своєї невмирущої душі. "Тарасе, куди ти вирушаєш?" - лунає материнська тривога, та він, замислений, відповідає: "Воля, матінко, воля! Якщо не воля - то як жити?"
І він вирушає. Спочатку йому здається, що його кроки втопчуть всі стежки, пролягаючи нові дороги. Вирушає на зустріч життю, аж тут, неначе у завісі диму, виявляється Київ, розташований на високій горі, як князький велетень.
Але не тільки красуня столиця чекає Тараса, а й прогалина зустрічей і випробувань. "Шевченко, що ти хочеш? Тобі тут не місце. Ти на кріпацькому кандалі, а не в палатах мистецтва!" - каже йому важкуватий стражник.
Але Серце на Кандалах не мовчить. Воно кричить, і Тарас піднімає пендюлі, щоб відчути весільний дзвін своєї мрії. "Мистецтво вільне, як воля людей!" - каже він.
Його пендель в коливаннях стає мечем, а слова - відгомонами боротьби. Він виграває у словах, які обертаються стрілами, пронизуючи простір високих стін. Його перо стає зброєю, що виривається з кайданів.
Та вже в рідних степах він теж знаходить невидимі ланцюги, причеплені до його тіла. "Справжній бунтар не втрачає свого коріння" - гомонить вітер степовий.
І ось він, знову серед степової різнобарвності, навіть не помічаючи, як серце його знову вибивається на волю, пливе вільним струмом, мов з того самого Дніпра весняною порою. "Ану, веди мене, степе мій безмежний, де не знаєш, що таке обмеження!"
Так вони і плинуть, Тарас і його вільна душа, невгамовні, наче ріки, що розмивають усі перешкоди на своєму шляху. Степова ніч стає свідком їхньої таємної зустрічі, де зірки веселим танком відзначають цей момент великої подорожі.
"Ми не зазнаємо обмежень!" - вигукує Тарас, і кожне слово його навіть захлинається від внутрішньої свободи. "Степе, ти великий, як і моя мрія, але не тільки великість визначає тебе. Ти великий своєю вільністю, своєю дикістю, своєю нестриманою красою".
І вітер степовий відповідає йому ласкавим шепотом, розносячи далеко на плоскості ночі його слова. "Ти вірний своєму серцю, Тарасе, і ти вільний, як той Дніпро, що розносить свою волю в світ". І так плине велика ріка часу, несучи на своїх хвилях імена тих, хто не боїться мріяти і боротися.