Ответы
Ответ:
вот
Объяснение:
Ще у школі засвоюємо незаперечну істину: Тарас Шевченко — найбільший український поет, наш духовний батько, Пророк і творець нації. Ідеї, закладені в його поезіях, стали золотим ядром української національної свідомості. Творчість Т. Шевченка явище — унікальне, непроминуще, історичне, навіть планетарне. Про силу Тарасового слова добре сказав Іван Огієнко: «..за своєю огненною емоційністю Шевченко… неповторний поет. Його вірші політично-революційні кожним своїм реченням: він сильно бив панщину, бив царат, бив усіх гнобителів українського народу та України. Такого політично-революційного поета до Шевченка не було і по ньому нема — він єдиний неповторний народний революціонер на всю Слов’янщину!»
Але не всі знають, що Великий Кобзар посідає видатне місце в історії нової української літературної мови. Бо є її основоположником і найвидатнішим творцем.
Дошевченківська (давня) літературна (писемна) мова мала в основі македонський діалект староболгарської мови в київській редакції (словяно-українська). Її джерела сягали Київської Русі. Вона містила також елементи латинської, польської та української народної, розмовної мови. Цією мовою писали наукові трактати вчені Києво-Могилянської Академії, полемічні й художні твори письменники XVI–XVIII століть. Але через штучний характер вона була мало зрозумілою для простого народу.
В основу нової української літературної мови було покладено національну народнорозмовну мову, створену генієм українського народу упродовж багатьох сторіч. Адже впродовж майже півтори тисячі років на просторах від Сяну до Дону, від Прип’яті до Чорного моря лунала репрезентована кількома спорідненими говірками народнорозмовна, усна українська мова. Вона відображена в уснорозмовному й пісенному фольклорі (казки, легенди, прислів’я, колядки, щедрівки та ін. обрядові, народні пісні, історичні думи).
У довготривалому процесі історичного розвитку літературної української мови домінувала закономірність: дедалі ширше використання в писемній мові народнорозмовних елементів. Творення єдиної літературної мови стало складовою частиною масштабного процесу утворення української нації. Адже єдина, унормована літературна мова — одна з найважливіших ознак нації.
У XVIII столітті відбувався занепад староукраїнської писемної мови, водночас стрімко розпочався бурхливий розвиток української мови на основі національної народнорозмовної мови. Інтенсивний процес поєднання писемної мови з народнорозмовною тривав і в XIX ст. Зачинателем нової української писемної мови став полтавець Іван Котляревський. Його найвідомішими попередниками були Григорій Сковорода та Іван Некрашевич (проживав у Вишеньках на Бориспільщині). Твори цих авторів — важливий етап у розвитку української мови.
У словесно-художній творчості І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основяненка та Є. Гребінки, незважаючи на деяку обмеженість у використанні компонентів загальнонаціональної мови, українська літературна мова постала важливим суспільним явищем, могутнім знаряддям вираження думки, характеру, світогляду і прагнень українського народу.
Завдяки геніальному обдаруванню Т. Шевченко здійснив творчий синтез української літературної мови з народнорозмовною мовою. Використавши життєздатні елементи літературної традиції, він підніс українську мову до рівня найрозвинутіших літературних мов світу. Мовно-історична й естетична концепція Т. Шевченка свідчить: він добре усвідомлював потребу в єдиній загальнонаціональній українській літературній мові на народній основі, тому усвідомлено творив її. За висновком І. Огієнка, Т. Шевченко був першим серед наших літераторів, хто глибоко усвідомив «вагу літературної мови в письменстві і тому творив її, пильнуючи, щоб була вона якнайкращою». Завдяки цьому мова творів Т. Шевченка стала наріжним каменем української літературної мови.
Т. Шевченко заклав у літературну мову елементи наукового й публіцистичного стилів. Розробляв наукову, політичну й публіцистичну лексику і фразеологію. Він запроваджував у мову своїх творів чіткі синтаксичні конструкції, збагачував стильові грані, підняв її до соціальних та естетичних висот. Мовна діяльність Т. Шевченка стала видатним явищем. Завдяки їй відчутно посилилися можливості української мови.