Ответы
ответ
Кримськотатарський національний рух — національний рух кримських татар, який сформувався у другій половині 1950-х років (після XX з'їзду КПРС) як рух репресованого народу, який зазнав у сталінський період насильницької депортації і морального приниження. Основні вимоги активістів руху включали в себе відновлення автономії, повернення народу на свою історичну батьківщину, компенсацію втраченого в результаті депортації [1]. Витоки руху сягають першого повоєнного десятиріччя. У 1950—1960-ті роки серед його лідерів були партійні працівники, ветерани війни, учасники партизанського руху в Криму. Рух досяг піку в 1960-ті роки, після чого був придушений, відродився в роки перебудови й досяг відчутних політичних результатів на початку 1990-х років.
Рух мав великий досвід підпільної боротьби, протидії радянським і партійним структурам (в Узбекистані, Таджикистані, Краснодарському краї, безпосередньо в Криму), досвід організованих масових виступів і зіткнень з правоохоронними органами, які застосовували силові методи (розгони мітингів, побиття демонстрантів, арешти активістів, судове переслідування)[1]. Кримськотатарський національний рух характеризувався масовістю і організованістю, радикалізмом, чіткою політичною спрямованістю, пафосом ідеї національної державності, поєднанням певної етнічної самоізоляції з установками широкої екстериторіальності і відродженням ідей пантюркської і панісламістськоі спільності і солідарності. Національний рух кримськотатарського народу, на відміну від багатьох інших національних рухів СРСР, отримав широке міжнародне визнання.
В 1482 році в ході походу велика татарська орда захопила і розграбувала Київ та взяла великий полон, в тому числі воєводу Івана Ходкевича.
1918 року владу в Криму захопили більшовики. У квітні 1918 більшовиків витиснули з північного Криму українські війська під командуванням полковника Петра Болбочана, але на вимогу німців були змушені покинути Крим. Головою татарського уряду обрано Джафера Сейдамета (18.05—5.06.1918), однак німці передали урядування генералові Сулейману Сулькевичу (литовському татаринові), який вів проросійську, неприхильну до України політику. Це призвело до митної війни між Україною й Кримом і примусило Крим до переговорів (Київ, вересень 1918) та до прелімінарної умови, на підставі якої Крим мав увійти до складу України, діставши внутрішню автономію, яка однак не була реалізована. За Директорії УНР, відрізана від Криму, не могла займатися татарським питанням. На весні 1919 року Крим захопили на короткий час більшовики, потім армія Денікіна і Врангеля, які придушували татар прагнення до автономії. У листопаді 1920 більшовики втретє зайняли Крим і 18.10. 1921 проголосили Кримську Автономну Республіку у складі РРФСР.
В лютому 1991 року було відновлено Кримську автономію, але не національного, а територіального характеру. З часом почали з'являтися школи з викладанням кримськотатарської, а в 1998 року було прийнято конституцію Автономної Республіки Крим, яка закріпила за кримськотатарською мовою статус однієї з офіційних мов регіону.
В політичному житті республіки кримськотатарські та українські активісти здебільшого діяли спільно, зокрема після виборів 2006 року в парламенті Криму вони сформували спільну групу Курултай-Рух.
Анексія Криму Російською Федерацією у березні 2014 року зблизила український і кримськотатарський народи.
20 березня 2014 року Верховна Рада України прийняла Заяву щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави. Заявою Україна вперше в історії України:
гарантувала збереження та розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності кримськотатарського народу як корінного народу та всіх національних меншин України;
гарантувала захист та реалізацію невід'ємного права на самовизначення кримськотатарського народу у складі суверенної і незалежної Української Держави
визнала Меджліс кримськотатарського народу, виконавчий орган Курултаю кримськотатарського народу, та Курултай як вищий представницький орган кримськотатарського народу.