Ответы
ЦВІРИК
Горобчик, якого ми так і прозвали Цвіриком, швидко одужував і ріс як на дріжджах.
Мене він серед усіх виділяв: може, зрозумів, що це я його врятував від вірної загибелі, а може, тому, що мені він першому повірив.
Важко передати, яка це стала привітна і забавна пташка. Убрався в пір’я, хвостик витягнувся…
Їсти вже став сам. Бувало, сяду за стіл, а горобець лізе на край тарілки, хоче разом обідати. Доводилось спочатку його годувати, а тоді вже самому їсти. Наїсться горобчик, сяде на плече і голівкою треться об вухо.
А гордий був, як усі горобці, та до того ще й запальний, забіяка. Прекрасно розбирався, хто як до нього ставиться.
Більш за все мене зворушувало те, що коли я після обіду лягав відпочивати, горобець теж лягав. Я навіть пристосувався. Ляжу, покладу біля голови руку з розгорнутою жменею, а горобець у жменю ляже, очі заплющить і теж спить.