Question

СРОЧНО!!!!
Напишіть докладний переказ тексту, Завершивши його власними роздумами про події історії та сучасність (... про те, що знову сіються, ростуть могили по землі українській, про те, що важкі часи настали на рідній землі... та віримо, що буде Перемога, мир...) - 5-6 речень.
Сірий, припорошений весняною пилюкою степ збігає на південь і стигне там голубим маревом; суворою
лінією стоять на ньому сторожові могили, насипані, може, татарвою, а може, волелюбним козацтвом, що
шаблею та мушкетом боронило оці стени від ворожих навал; росте на них подорожник, біленькі невісточки,
чіпкий спориш, розкішний, з гіркуватим чадним смородом полин, колючий, з могутнім стовбуром і мохнатою
червоною квіткою будяк, скромні, лагідні незабудки, нерозлучні брат-і-сестра — і весняними вечорами
голублять душу і серце людини свіжі і ніжні степові запахи і тихо шепочуть трави, облиті сяйвом місяця, що
викочується із-за мовчазних могил і фарбує степ в густо-малиновий темнуватий колір. І хто зна, хто може
підслухати, хто розгадає таємну мову природи, хто скаже, про що шепочуть зелені трави мовчазним чорним
могилам? Може, вони повідають про те, як на них зупинялися постоєм козаки, варили саламату, а кобза
дзвеніла у тихе надвечір'я і то рокотала, як грім, то промовляла тихим жалем, і під той сум, під ту жалобу
схиляв порубану, в шрамах, голену, з буйним оселедцем голову старий козак та згадував вірне товариство,
що полягло десь під Кафою або Трапезундом. Золота порохівниця місяця, вистромившись із-за могил,
порошила трави голубим пилом, і вдавалося козакові, що там, у степу, ворушиться щось, іржуть чиїсь коні, і
вже не рокотання бандур чути звідти, а ледве вловимий передзвін шабель, і не сиділося старому, не їлася
йому саламата, свербіла рука до шаблюки, до бою кликало серце. Може, степові трави шепчуть про те, як
отут, у бур'янах, лежав зарубаний татарин і вороння клювало йому очі, щоб і з того світу не дивилися вони
на священну землю степового лицарства. А може, про те, як червоний комісар бився тут до загину з
біляками і востаннє ткнувся вустами в рідну землю, цілуючи її на вічне прощання...
Могили...
Скільки віків стоїте ви отут, серед степу, як німі свідки великих битв, кого хороните ви у своєму чорному
затишку? Чи коли настане такий час на землі, що не ростимете ви по зелених степах та роздол-лях і не
блукатимуть матері, шукаючи вас, не сіятимуть тяжких сліз по несходжених степах? Чому ж мовчите ви і
хмуритесь на світло дня? Чи, може, знову надієтесь прийняти в свої чорні ями синів степового краю?
Мовчать могили, і безмежним морем тече до самого обрію припорошений весняною пилюкою степ,
петляє в степову безвість покручений шлях...

Answer 1

Сірий, весняною пилюкою припорошений степ, як стародавній свідок війн і подій. Він несе на собі сторожові могили, залишені там можливо татарами чи волелюбним козацтвом, яке захищало ці землі. Спостерігаючи за степовим пейзажем, на якому ростуть різні рослини, від подорожника до полину та незабудок, вечорами він наповнює душу людини свіжими і ніжними запахами, що голублять у повітрі.

Трави, облите сяйвом місяця, шепочуть таємну мову природи, розповідаючи, можливо, про дні, коли козаки зупинялися тут, або про події бойових часів. Старий козак, згадуючи своє товариство під Кафою або Трапезундом, слухає звуки сяючого місяця і піддавається віддзеркаленому в ньому сумному жалю.

У степових просторах відчувається загадкова присутність, і можливо, що могили шепчуть про трагічні минулі і події сучасності. Вони стоять, мовчазні свідки, можливо, бою під Кафою чи востаннє схопленого татарина. Степові трави переносять у наші дні історії про тих, хто тут лежить.

Закінчуючи, можна додати роздуми про те, що, хоча степові могили є свідками трагічних історій минулого, але вірили і вірять у Перемогу і мир. Справжня краса і сила землі української виявляється в тому, як вона знову висіває надію, навіть коли на ній ростуть могили.