Question

Потрібний переказ до цього твору:

Козацькі могили

Сірий, припорошений весняною пилюкою степ збігає на південь і стигне там голубим маревом; суворою лінню стоять на ньому сторожові могили, насипані, може, татарвою, а може, волелюбним козацтвом, що шаблею та мушкетом боронило оці стени від ворожих навал, росте на них подорожник, біленькі невісточки, чіпкий спориш, розкішний, з гіркуватим чадним смородом полин, колючий, з могутнім стовбуром і мохнатою червоною квіткою будак, скромні, лагідні незабудки, нерозлучні брат-і-сестра і весняними вечорами голублять душу і серце людини свіжі і ніжні степові запахи і тихо шепочуть трави, облиті сяйвом місяця, що викочується із-за мовчазних могил і фарбує степ густо-малиновий темнуватий колір. І хто зна, хто може підслухати, кто розгадає таємну мову природи, хто скаже, про що шепочуть зелені трави мовчазним чорним могилам? Може, вони повідають про те, як на них зупинялися постоем козаки, варили саламату, а кобза дзвеніла у тихе надвечір'я і то рокотала, як грім, то промовляла тихим жалем, і під той сум, під ту жалобу схиляв порубану, в шрамах, голену, з буйним оселедцем голову старий козак та згаду товариство, що полягло десь під Кафою або Трапезундом. Золота порохівниця місяця, вистромившись із-за могил, порошила трави голубим пилом, і вдавалося козакові, що там, у степу, ворушиться щось, іржуть чи рокотання бандур чути звідти, а ледве вловимий передзвін шабель, і не сиділося старому, не їлася йому саламата. свербіла рука до шаблюки, до бою кликало серце. Може, степові трави шепчуть про те, як отут, у бур'янах, леж зарубаний татарин і вороння клювало йому очі, щоб і з того світу не дивилися вони на священну землю степового лицарства. А може, про те, як червоний комісар бився тут до загину з білками і востаннє ткнувся вустами в рідну землю, цілуючи її на вічне прощання

Могили...

Скільки віків стоїте ви отут, серед степу, як німі свідки великих битв, кого хороните ви у своєму чорному затишку? Чи коли настане такий час на землі, що не ростимете ви по зелених степах та роздоллях і не блукатимуть матері, шукаючи вас, не сіятимуть тяжких сліз по несходжених степах? Чому ж мовчите ви і хмуритесь на світло дня?

Чи, може, знову надієтесь прийняти в свої чорні ями синів степового краю

Мовчать могили, і безмежним морем тече до самого обрію припорошений весняною пилюкою степ, ел степову безвість покручений шлях....

Answer 1

Ответ:

Олександр Ільченко ..........