Ответы
Ответ:
Зовнішня політика італійського уряду в післявоєнні роки розпочалась під знаком невдач італійської дипломатії на Паризькій мирній конференції. Союзні держави відмовились від раніше взятого на себе зобов’язання передати після завершення війни Італії порт Ф’юме. Не одержала Італія і турецького порту Ізмір. Причиною невиконання союзниками своїх зобов’язань щодо Італії була економічна слабкість останньої, тому-то вони не були схильні рахуватися з нею.
12 вересня 1919 р. націоналістично налаштовані "легіонери" Г. д’Аннунціо самі захопили порт Ф’юме. Хоч це захоплення відбулося без формальної санкції уряду Нітті, воно загострило відносини Італії з Сербо-Хорвато-Словенською державою і з західними державами. Загони д’Аннунціо утримували місто упродовж 15 місяців. У грудні 1920 р. їх вигнали звідти італійські війська, які були надіслані новим урядом Джолітті під натиском Англії і Франції.
Другою зовнішньополітичною проблемою для Італії був рух робітників проти участі Італії у збройній інтервенції з метою повалення радянської влади в Росії. Масові демонстрації населення міст відбувалися під гаслом "Руки геть від радянської Росії!". У Мілані в лютому 1919 р. в політичній демонстрації на захист радянської Росії взяли участь понад 100 тис. чол. Уряд Нітті змушений був прийняти рішення про вивід італійських військ з території Росії, що і було зроблено протягом наступних місяців.
У кінці 1922 р. в Італії встановився фашистський режим. Це активізувало її агресивність У зовнішній політиці, що відповідало інтересам італійських монополій. Вони прагнули захопити пануючі позиції на Середземному морі і перетворити його у внутрішнє італійське озеро.