Ответы
Ответ:
Дівчино-серденько! Ти, мов рожевий цвіт
Напрочуд кожному пишаєшся красою.
Хто раз тебе уздрить, забуде цілий світ
І мимохіть услід полине за тобою.
Та знай: краса твоя непевна, як туман.
Минуть літа — і що ж? Погаснуть очі-зор:
Змарніє личенько, зігнеться пишний стаї
І зникне навіть тінь краси...
Memento mori!
Микола ВОРОНИЙ
"Memento mori", 1899
До мене, як горожанина,
Ставляй вимоги — я людина.
А як поет — без перепони
Я стежу творчості закони.
Микола ВОРОНИЙ
"Іванові Франкові", 1902
Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми, сконати,
Ніж в землі чужій, ворожійВ славі й шані пробувати!
Микола ВОРОНИЙ
"Євшан-зілля", 1902
Краю мій рідний, зневажений краю!
Де ж те сподіване щастя твоє?
Крається серце від болю, одчаю,
Як тільки долю твою нагадаю, -
Горе моє!
Микола ВОРОНИЙ
"Краю мій рідний!..", 1908
О рідна земле, люба моя нене!
Чому, припавши до твоїх грудей,
Я тільки плачу, як дитя нужденне,
А сил не набираюсь, як Антей?
Микола ВОРОНИЙ
"Мандрівні елегії", 1902
Пеститься місячний промінь,
Лиже холодний сніг;
Чорною плямою комин
На білий килим ліг.
Микола ВОРОНИЙ
"Зоряне небо", 1907
Розкішний край мій у ярмі,
Мій люд — невольники німі,
На їх устах — печать.
Микола ВОРОНИЙ
"Соловейко", 1904
То літньої ночі було на Дніпрі...
Чудової теплої ночі!
Горіли брильянти в небеснім шатрі,
І очі зоріли дівочі...
Микола ВОРОНИЙ
"Дніпрові спогади", 1902
Той не поет,
Хто не відчує
спраги змагання.
Хто затаїться
в башті мовчання,
Як анахорет.
Микола ВОРОНИЙ
"Ода до поетів", 1929
Холодні хмари залягли блакить,
Холодний вітер дме в степу потужно,
Гне очерет додолу, шелестить,
Мов звір в байраці, виє осоружне.
Микола ВОРОНИЙ
"Мандрівні елегії", 1902
Хто кохає край свій рідний
Для високої ідеї;
Я ж кохаю не для неї,
А для того, що він бідний.
Микола ВОРОНИЙ
"Паралелі", 1896
Чолом тобі, синє, широкеє море!
Незглибна безодне, безмежний просторе,
Могутняя сило, — чолом!
Дивлюсь я на тебе і не надивлюся,
Думками скоряюсь, душею молюся,
Співаю величний псалом.
Микола ВОРОНИЙ
"До моря", 1901
Я знемігся, згорів... Моє серце на попіл зотліло,
Мою душу самотню пожерла гадюка-нудьга,
І, безсилий, хилюсь я, хоч ще молоде моє тіло...
Микола ВОРОНИЙ
"Vae victis", 1904
Св. Микола не поставить кола.
Варвара постеле, Сава погладить, а Микола стукне.
Варвара заварить, Сава засолить, а Микола поставить кола.
Варвара заварить, Микола загвоздить, а на Ґанки сідай в санки.
Якщо ми походимо від мавпи, то де докази, що ти не верблюд? Микола СЛЬОЗКО
Як настав Микола, то забив кола.