Ответы
Відповідь:
Пояснення:
Створення шкіл та поширення освіти в І половині ХІ ст. у Київській Русі.Крім форм виховання у східних слов’ян в цілому, так і в Київській Русі зокрема, як Будинки молоді, ініціації, союзи ровесників, дитяче побратимство існувала така форма виховання як наставники-пестуни. Згадка про них ми знаходимо в Остромировій євангелії (1056-1057рр.)Пестун – означає вихователь. Наставники-пестуни доглядали малолітніх дітей, турбувалися про їх розвиток, допомагали дітям засвоювати знання і навички, ознайомлювали з обрядами та ритуалами.Навчання підлітків трудових навичок здійснювалось двома шляхами:а). Перший – уточнення, направлення трудових дій з боку дорослих дій отроків під час виконання трудових практичних завдань;б). Другий – організація спеціальних занять у так званих будинках молоді.Суспільний поділ праці і відділення від землеробства ремесла спричинив виникненню ремісничого учнівства, яке передбачало індивідуальне керівництво і навчання спеціальне окремими молодими людьми…Досить поширеним вихованням і навчанням у Київській Русі було кормління, яке генетично було пов’язане з давнім звичаєм віддавання свого сина на виховання в іншу сім’ю.Наприклад: Ольга же была в Киеве с сыном своим ребенком Святославом, а кормилец его был Асмуд… (Антология педагогической мысли Др. Руси и Русского государства ХIV-XVIII в. М., 1985 г. с.97)Юні княжичі відряджалися в інше місто до годувальника, який виконував дві основні функції:1). Був наставником;2). Був розпорядником прав в дорученій йому іпостасі від імені свого вихованця, якого навчав практичними знаннями і навичками готував до походів, до здійснення функції державного діяча.Відомо, що один з юних княжичів брав участь у поході на древлян, Ігор Святославич у восьмирічному віці був присутній на князівському з’їзді…Які ж все-таки були школи в Київській державі в ХІ-ХІІст.?В Київській державі існували такі школи:1. Школи елементарної грамотності в яких навчали дітей майстри грамоти читати, писати, лічити, закону Божому, церковному співу.Заняття проводились в будинках майстрів грамоти або ж в сім’ї трудящих.2. школи книжного учіння або училища, де збирали дітей знаті. Навчальні групи тут складались з 8-10 дітей і більше. Ці школи часто створювались за вказівкою князів.Так, за вказівкою князя Володимира, як пишеться в літописі “Повесть Временых лет…” князь нача поимати нарочито чада и даяти нача на учение книжное…(Полное собр. Русских летописей. М. 1962 Т.1 – с. 118).Як навчальні книги використовувались літературні переклади, оригінальні книги давніх руських авторів.Навчання проводились так: учитель читав і коментував текст, пояснював терміни, ставив учням запитання…
Відповідь:На етапі завершення формування державності Київської Русі її культура збагатилася новими елементами. Найважливішим серед них стала писемність, поширення якої в східнослов’янському світі передувало офіційному введенню на Русі християнства. Археологічні дослідження дають можливість віднести час оволодіння невпорядкованим письмом до ІХ ст. Болгарський письменник початку Х ст. Чорноризець Храбр у своїй праці “Сказання про письмена” писав, що, слов’яни-язичники писали й ворожили за допомогою рисок і зарубок (“черт і рєз”). Це було примітивне піктографічне (малюнкове) письмо, за допомогою якого неможливо було писати значні тексти. Тому до прийняття християнства література на Русі була представлена виключно усною народною творчістю, що не потребувала писемності. Пізніше слов’яни отримали дві азбуки – глаголицю й кирилицю, авторами якої вважаються болгарські просвітителі ченці Кирило та Мефодій. (Деякі дослідники, зокрема П.Толочко, вважають, що брати винайшли тільки глаголицю, кирилиця ж виникла на базі грецького уставу VІ – VІІ ст., доповненого слов’янськими буквами). Порівняно з глаголичною азбукою, літери якої мали складне написання, кирилиця була простішою та доступнішою й тому дістала офіційне поширення в Болгарії (кінець ІХ ст.) і на Русі (Х ст.) (Додаток 22).Головним засобом ширення освіти стали письменство та школа. Піклування про цю культурну галузь із часу введення християнства взяли на себе держава й церква. За князювання Володимира Святославича в Києві вже існує державна школа, в якій навчались, або, як пише літопис, “постигали учение книжное”, діти найближчого оточення князя. “Учение книжное” – це не просто грамотність, а навчання тодішнім наукам. Як уважав Б.Д. Греков, дітей феодальної знаті брали в школи не для того, щоб із них зробити паламарів і священиків, а для того, щоб виростити з них освічених людей та державних діячів, здатних підтримувати спілкування з Візантією й іншими країнами.Школа для підготовки освіченого духовенства була відкрита Ярославом у Новгороді. У 1086 р. дочка Всеволода Ярославича і сестра Володимира Мономаха Ганна заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат. Ще раніше, 1037 р., у новозбудованій Софії Київській Ярослав створює школу нового типу, яка стала фактично першим вищим навчальним закладом на Русі (Додаток 23). Рівень знань, що їх здобували тут діти, був не нижчим, ніж у візантійських вищих школах. Вивчали в цьому навчальному закладі такі науки, як богослов’я, філософія, риторика, граматика, історія, грецька мова, географія, природничі науки, висловлювання античних авторів. З її стін вийшло багато діячів тодішньої культури, зокрема митрополит Іларіон, діти Ярослава Мудрого, кодифікатори “Руської правди” Коснячко й Никифор Киянин, а також із десяток шляхетних іноземців – претендентів на корони королів.