Ответы
На небі птахи неспокійні кричать,
Польові квіти марно свій аромат віддають.
Війна - це та біда, яка серце морить,
Чоловіка сильного німим створює.
Тихо краплі дощу стушули вождя слова,
Їх душа плаче, але грібний наказ їх гнете.
Матері сиріт словами солодкими заспокоїть,
Але в своїх очах жаль і біль нічого не сховає.
Розриваються серця на полі бою,
Немов розбиті крила з душею вантажем.
Віддані обов'язку, стоять насуповані,
Командують зверху, але кого вони підставляють?
Потріскують будні, як сухий дерев'яний вінок,
Випаровується надія, що розпродуються долоні.
Солдати віддають своє молоді життя,
А тихі слізки спересердя течуть в солоне море.
Навіщо самовольні політичні ходи? -
Запитується заздрісний ворог.
Але незабаром піднімається прапор перемоги,
Закінчення зла очікується, нам наближаються доби.
Хай війна залишиться тільки в спогадах,
А мир - зігріваючим промінням сонячних променів.
Зграя соколів знов підніме свій політ,
Разом знову загоїться рана в душах наших людей.