Ответы
Ответ:Сімдесят чотири роки відділяє нас від часів Другої світової війни, від Перемоги. Все менше залишається ветеранів, які можуть як очевидці й учасники розповісти про те, чим була війна для нашої країни. Може бути, через багато років люди майже не будуть згадувати про цю війну… Але як можна забути той жах, що пережили наші близькі?
Мій прадід — учасник війни. Бувши молодим, він відчув усі жахи Другої світової війни. Він був молодий, йому страшно було вмирати. Але він зміг вистояти та донести правду цієї війни.
Коли я була маленькою, то дуже любила день напередодні дев’ятого травня. У цей вечір прадід дуже хвилювався. А прабабуся ретельно готувала парадний кітель прадідуся до майбутнього свята. У будинку була піднесена радісна атмосфера очікування свята. Одного разу, вже пізно ввечері, коли ми ніяк не могли заснути, я прийшла до прадідуся і побачила, що він задумливо дивиться на свої бойові ордени. Я знала, що він був на багатьох фронтах, і зважилася запитати у нього: «Діду, а тобі було страшно?» Мій прадід задумався і відповів: «Я міг би сказати, що ні… Але, повір, вмирати молодим так не хотілося. Хотілося дожити до Перемоги, побачити поваленого ворога, якого ніхто не кликав на нашу землю».
Объяснение:
как-то так