Ответы
Ответ:
Мама — портрет невичерпної ласки і вічної турботи, на тлі якого плекаються квіти тепла та гармонії. Її очі, як дві глибокі казки, розповідають історії кохання та мудрості. Уламки вечірнього сонця розгойдуються в її волоссі, нагадуючи про тепло домашнього вогнища.
Обличчя мами, наче полотно, де відбивається кожен момент турботи, таємничої відданості і невичерпної любові. На її губах — усмішка, яка розквітає, ніби найніжніший бутон троянди, викликаючи в душі тепло і надію.
Руки мами — це обійми, що лагідно ведуть та охоплюють, як безпечний пристань у штормі життя. Кожен жест — це мова кохання, а кінчики пальців переплетені ніжною мелодією турботи.
Мамин одяг — це витончена симфонія кольорів, що відображає її внутрішню красу. Вбрана у теплі тони, вона сяє, наче весняна зоря, яка огортає свою родину невидимим крилом захисту.
І коли мама проходить крізь дні, вона — як промінь сонця, що розсіює тіні, принесені життєвими труднощами. В її присутності всякого дня відкривається нова сторінка казкового світу, в якому вона — втілення любові, тепла та незгасної материнської свічі.
Ответ:
Объяснение:
Є така народна оповідка: одного разу маленька дівчинка загубилася на ярмарку і стала розшукувати свою маму. Люди почали розпитувати дівча, яка ж у неї мама, яка в неї зовнішність, щоб допомогти дівчинці. І з'ясувалося, що її мама — найкраща у світі: руки в неї найніжніші, очі — найдобріші, лице — найкрасивіше, голос — найкращий, наймиліший. І взагалі, її мама — найкраща у світі.
Яким же було здивування людей, коли мама врешті знайшлася: звичайна жінка з натрудженими руками, у якої просте обличчя з втомленими від безсоння очима, непоказна зачіска. Радості маляти не було меж, мама теж плакала від радості. Нічого дивного, для дитини мама — найкраща, найпрекрасніша, найвродливіша.
І моя мама — найкраща у світі. У неї добрий погляд карих очей, у яких інколи з'являються іскорки, коли вона чимось невдоволена чи гнівається. Але її гнів (я впевнений у тому) — несправжній, він не йде з глибини душі, а десь зовні знаходиться. Невеличкі вуста випромінюють лагідну посмішку, але я вже знаю: коли вуста стиснуті — мама прийняла якесь рішення, і ніхто не переконає її змінити його. Весь вираз трохи аскетичного обличчя випромінює невсипну турботу. Інколи вона мені нагадує пташку, яка ладна будь-якої миті спурхнути на порятунок своїх діток чи ще когось. А скільки відтінків має її голос! Від дзвінкого, як джерельце, до вуркотливого, як у голубки; таким голосом вона розповідала в дитинстві нам казки, а зараз, присівши на краєчок ліжка, вислухає про всі негаразди, заспокоїть, дасть пораду і запевнить, що все буде добре.
Я дуже співчуваю тим, у кого немає мами. А всім іншим хочу побажати, аби вони пам'ятали про те, що наші батьки житимуть довше, якщо ми будемо дорожити кожною їхньою хвилиною, дбатимемо про їхній спокій і добрий настрій.