Село українське – чарівне і тихе,
Його прикрашають садки та гаї.
І мазанки білі стоять поодинці,
Й лелеки кружляють вгорі.
А там, під горою, криниця,
Де чиста вода, як сльоза,
І хата моєї бабусі затишна
З-під груші на світ вигляда.
ЇЇ оточили барвінок і рута;
Десь сонях схиливсь за садком.
Кругом чорнобривці горять, мов жаринки,
І мальви цвітуть під вікном.
А в хату заходиш – розлога і пишна
Світлицю вкриває у півниках піч.
Кочерга й лопата стоять на сторожі,
Ще й поруч тут мисник висить.
На вікнах фіранкибарвінками виті.
І лава під стіною стоїть.
У червонім кутку в рушниках, як в віночку.
Ікона прадавня висить.
Вона – берегиня всієї оселі.
Всі радощі зна і жалі.
І вже не одне віковіччя до неї
Ідуть і старі, і малі.
В кутку проти печі – тисовий розлогий
Стоїть годувальник сім'ї.
Хліб, сіль рушником вишиваним прикриті
Святково лежать на столі.
І сволок з гори на усе поглядає,
Як батько дітей – дім від бід зберіга,
Щоб горя не знала, щоб завжди стояла
Бабусина хата старає. Зробіть переказ своїми словами , даю 50 балів
Ответы
Ответ:
Село українське – сповнене чарівності та спокою,
Де садки й гаї прикрашають його лона.
Мазанки білі, як сторожа, стоять в полі,
Й лелеки в небі кружляють в тихім польоті.
Там, під горою, витікає криниця,
Де вода чиста, мов сльоза, рясна.
І хата бабусі, тепла й затишна,
З-під груші на світ глядає веселим оком.
Барвінок і рута оточили її ніжно,
Сонце схилилося в садку відпочивати.
Чорнобривці світять як маленькі вогники,
А мальви квітнуть під вікном, свою красу даруючи.
У хату заходиш – світлиця гостинна,
Піч у півниках покриває теплом.
Кочерга й лопата стоять в сторожі невпинно,
А поруч мисник висить, тримаючи в руці сім'ю.
Фіранки на вікнах, мов барвінкові вінки,
Лава під стіною чекає своїх гостей.
У червоному кутку, рушниками огорнута,
Ікона прадавня вірно стоїть.
Вона – берегиня оселі, мудра й тепла,
Знає радощі й жалі, споглядає віки.
Не одне віковіччя до неї ідуть,
Сюди завітають і старі, і малі.
В кутку, напроти печі, тисовий розлогий,
Годувальник сім'ї вірно стоїть.
Хліб і сіль, у рушниках вишиваних,
Святково лежать на столі.
І сволок, височінь спостерігаючи,
Мов батько дітей, оберігає дім від бід.
Щоб горе не знала, щоб завжди тривала,
Бабусина хата старанно дбає.