Ответы
Ответ:
Головне меню
Пошук:
Пошук …
«ПОРОХІВНИЦЯ»
Антанта — кривава згода проти України
АвторDmytro DzyubaОпубліковано20 Березня, 201869 Коментарівдо Антанта — кривава згода проти України
Антанта — кривава згода проти України
Антанта не визнала Незалежність України, вважаючи Україну частиною “єдіной нєдєлімой Россіі”.
Антанта відмовила Україні в праві на державність на ганебній Паризькій мирній конференціїВідкрити в новому вікні.
Версальська система 1919 року пошматувала терени України між сусідніми країнами.
За згоди Антанти залишки основних теренів України пошматовано між Польщею і невизнаним на той час терористичним квазідержавним утворенням "Совєтская Россія \ РСФСР"…
8 грудня 1919 року Найвища рада Паризької мирної конференції (члени Антанти) ухвалює декларацію, котрою встановлено "Лінію Керзона"Відкрити в новому вікні та юридично затверджено анексію Польщею Західного Етнічного Терену України ("Закерзоння").
Фактичне пошматування України з мовчазної згоди Антанти між Польщею і невизнаним терористичним квазідержавним утворенням "РСФСР \ Совєтская Россія" відбулось в березні 1921 року.
18 березня 1921 року між Совєтской Россієй і Польщею було укладено сепаратний “Ріжскій мір”, який пошматував Україну, Литву і Білорусь. Армія УНР, яка боронила Польщу від совєтської окупації була зраджена підступними поляками, які прагнули отримати так звані "всходні креси", мантрою вимовляючи “Львув наш! Вільно наш! Мєнск — Совєтам!”
15 березня 1923 року Рада послів Антанти остаточно передала Польщі Галичину.
Так Європа віддала Україну на поталу кровожерливим аґресорам, перетворившись надалі на вщент сліпу і глуху — весь період Інтербеллум (Міжвоєння) Європа не помічала ні ГолодоморуВідкрити в новому вікні, ні польського та совєтсько-кацапського геноциду Українців, ні благань про порятунок, які відчайдушно лунали з теренів пошматованої, розтоптаної та втопленої в крові України…
Українсько-польс. війна пройшла 4 етапи: перший — збройна боротьба за Львів 1—22 листопада 1918; другий — утворення і стабілізація фронту у грудні 1918 — січні 1919; третій — боротьба за ініціативу в лютому—квітні 1919; четвертий — відступ Галицької армії (див. Українська Галицька армія) за Збруч (прит. Дністра) у травні—липні 1919.
Напередодні Першолистопадового повстання (див. Листопадова національно-демократична революція в Галичині 1918) Польський національний комітет у Парижі (Франція; голова — Р.Дмовський) висловив претензії не тільки на Познанщину і Зх. Білорусь, але й на "Малопольщу", тобто Сх. Галичину. Створена 28 жовтня Польська ліквідаційна комісія оголосила себе представницьким органом польс. д-ви на західноукр. землях, а 29 жовтня надіслала нотифікаційні листи до прем’єра Австрії, намісника Галичини та розпорядження до місц. органів влади. Все це посилило міжнац. напругу і прискорило розв’язання українсько-польс. війни.
Загалом Укр. нац. рада (див. Українська національна рада ЗУНР) майже без перешкод перейняла 1 листопада владу в більшості повітів Сх. Галичини і частині Буковини. Лише в зх. повітах і містах, де поляки становили велику частку населення, уникнути боротьби не вдалося. Завдяки перевазі польс. військ. сил було нейтралізовано заворушення українізованих військ. підрозділів у Любліні й Ряшеві (нині м. Жешув; обидва міста в Польщі) та ліквідовано спроби українців перебрати владу в Ярославі, Любачеві (нині м. Любачув Підкарпатського воєводства), Новому Санчі (нині м. Нови-Сонч Малопольс. воєводства), Сяноку (нині м. Санок), Томашеві (нині м. Томашув-Любельські Люблінського воєводства), Грубешові (нині м. Грубешув Люблінського воєводства; усі міста в Польщі), а також Перемишлі. Значно довше укр. влада протрималася на Лемківщині, де були проголошені республіки — Вислоцька і Фльоринська.
Перший етап війни — листопадові бої у Львові — поділяється на такі періоди:
Початок бойових дій 1—4 листопада 1918 — обопільне нагромадження бойових сил, боротьба за оволодіння стратегічно важливими об’єктами у Львові та повітових містах, усталення лінії фронту;
5—18 листопада — участь у боях у Львові полку Укр. січових стрільців та загонів добровольців із Винників (нині у складі м. Львів), Комарного (нині м. Комарно), Щирця. 6 листопада частини УСС було поділено на 3 відтинки, згодом утворилося 5 відтинків, або груп. Кожна з них мала 3—5 підгруп, або міських залог;
18—22 листопада — втрата українцями Львова. Нав’язане поляками перемир’я сприяло передислокації до міста групи "Одсєч" (5,6 тис. бійців) й оволодінню Львовом. Більшість вітчизн. істориків вважають, що відступ укр. війська не відповідав військово-стратегічному становищу супротивників у місті та був помилкою командарма Г.Стефаніва і Начальної команди Галицької армії. Водночас польс. військовики високого рангу трактують укр. відступ 21 листопада як добре організовану і своєчасну операцію, а дії легіоністів — як невдачу. Критична воєнно-стратегічна ситуація і співвідношення військ. сил не дали можливості українцям утримати Львів. Командування намагалося зберегти львів. угруповання — ядро Галицької армії, а також уряд і Нац. раду ЗУНР від оточення.