Ответы
Відповідь:
Немає не великого переказу
Заходила ніч.
Німіє степ і тьмариться.
Поспішаючи, кудись ховаються останні шуми й гуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході, як кров, червоне зарево, а вже над ним у темряві далекого неба зажевріла, немов жарина в попелі, вечірня зоря. А місяць, що перше висів серед ясного неба сірою, малопомітною плямою, під темним крилом ночі зразу ожив і засвітився білим чарівним огнем.
Ринуло з неба ціле море тихого світла, усе на землі потопляючи. Над степом промайнув легенькою тінню незрячий сон.
Ніч зайшла.
Маленькою хмаринкою темніє над глибоким яром закинутий у степу хуторець.
Синіють у промінні хатки. У яр потяглися довгі тіні.
Тихо в хуторі, мов у скам’янілому царстві із давньої казки.
Серпи, коси, вози, збруя — усе мертво лежить коло хат, немов ті цяцьки, що перед сном порозкидали малі діти. По дворах манячать стіжки свіжої пашні, мало не поруч із хатами тягнуться ниви з блискучою стернею.
На нивах, як те військо побите, темніють не зношені снопи, стелються довгими рядами не загребені покоси і, збившись стеблинами в густу лаву, подекуди стоять самотою клапті недокошеної пшениці.
А над усім густо стелеться дух свіжого степового сіна.
Розкошами, красою віє над степом...
У яру тихо й сумно. Світить над ним місяць. Уздовж його розтягнулися довгою стрічкою кучеряві верби. З-під верб одірвались і попливли проти місяця понад зрошеною травою марища - тіні. Запирскало щось... Воли.
За волами виринула й стала в яру волохата постать.
На голові в неї наверчене жмутом якесь ганчір’я, довга свита підперезана білою ганчіркою, на ногах великі мужичі чоботи, а в руках - батіг. З купи ганчірок визирає мармурове дівоче личко з дуже великими пречудними очима. Дівчина притулилася плечем до стовбура й закинула голову проти місяця. Очі в неї склепилися, руки опустились, як у сонної. Стоїть і осміхається.
Затремтіло зразу сонне повітря, і зграї срібних звуків, плутаючись і виграваючи, полетіли яром і далеко кругом заснували степ.
Пояснення:
Ответ:
У степу жила дівчина. Вона була мрійлива та незалежна. Кожного дня, коли сонце сходило, вона виходила на простору степову долину. Там вона спостерігала за розквітаючими квітами та відчувала вітер на своєму обличчі.
Дівчина любила вільний степ. Вона бігала по безкраїй рівнині, насолоджуючись свободою та тишею, які степ надавав. Іноді вона зупинялась, щоб прислухатись до співу птахів, які оживали степ своїми мелодіями.
Одного разу, коли дівчина блукав по степу, вона зустріла втілення своєї мрії - вільного коня. Кінь був сильний, гарний і відважний. Дівчина відчула, що це був знак і вирішила стати подругою цього красеня.
Разом вони подорожували степом, досліджуючи кожен куточок цієї прекрасної землі. Вони знали, що їхнє пригода ще тільки починається і степ має багато секретів, які вони збираються розкрити.
Так дівчина знаходила своє щастя серед безкраїх просторів степу, що став для неї другим домом. Вона відчувала себе живою та вільною, а кожен новий день був сповнений неймовірних вражень та пригод.