Ответы
Ответ:
- **Іван:** Ось і знову, у полі, як дзвінкий мак.
- **Петро:** Не знаю, Іване, але це поле мені нагадує ті часи, коли ми ще були молодими й несіли мрії в кишенях.
- **Іван:** Маки виростають, а час так швидко пролітає. Тут, де тепер маки, колись росли наші найсміливіші бажання.
- **Петро:** А де ж ті дні, коли ми вночі літали, немов птахи, співали під місячним світлом?
- **Іван:** Летіли, Петре, летіли, але час, немов той струмок, пливе швидше, ніж ми його встигаємо спіймати.
- **Петро:** Іване, згадаєш, як ми плели вінки з трави, і вірили, що кожен вінець - це мрія, яка обов'язково збудеться?
- **Іван:** Згадую, Петре. А тепер поглянь на це поле, як воно розцвітає, мов килим із спогадів, які ми несемо у своїх серцях.
- **Петро:** Так, Іване, може, ми вже не ті молоді парубки, але в наших душах ще завжди грає та сама мелодія світла й надії.
- **Іван:** Правда, Петре, і хай вона грає доти, доки серце не перестане битися, як це поле, що завжди веселе й барвисте.