Ответы
Недарма кажуть, шо дитячі роки — найсвітліші в людському житті. Це час щирості та довіри, нескінченного пізнавання світу. Свої спогади про дитинство Михайло Стельмах художньо осмислив і перетворив на чудову автобіографічну дилогію Гуси-лебеді летять».
У повісті весь світ-постає перед читачем через сприйняття малого хлопчика Михайлика, Михайлик — великий мрійник. Коли дідусь каже, що сонце відмикатиме землю золотими ключами, йому стає страшно — а раптом сонце загубить ключі. Коли лебеді летять над селом, йому здається, що від їхніх крил лунає дзвін. Талант сприймати світ поетично й образно, бачити дива у звичайних явищах природи — невід’ємний талант дитинства, яким наділено і Михайлика.
Для будь-якої дитини найближчою в світі людиною є мати. Мати Михайлика здається мені незвичайною жінкою: її увага та любов до землі, до рослин, до всього живого характеризує її як людину чуйну, що любить життя. З іншого боку, вона поєднує в собі найкращі материнські риси — ніжність, доброту, мудрість. Епізод із насінням дуже схвилював мене. Михайлик повівся як благородна людина, допомігши голодним. Він віддав їм своє насіння. Мати не журила його, а, навпаки, схвалила цей вчинок, бо прагнула навчити сина допомагати людям, бути уважним до горя інших.
Читаючи твір, я іноді згадував власний досвід життя в селі та спілкування з природою — час від часу я* приїжджаю в гості до бабусі із дідусем. Зізнаюся, що в деякі моменти я навіть жалкував, що буваю там досить рідко. Світ людей, яких змалював Михайло Стельмах, дуже сподобався мені. Часом мені здається, що я б теж жив десь серед природи, розумів би зв’язок тих людей із землею, відчував би його серцем.
Окрім неабиякої уяви та доброї душі, є ще одна риса, яка характеризує Михайлика — його любов до книжок. Звісно, хлопчик, який так любить фантазувати, не міг не полюбити читання, адже книга є безмежним простором див та пригод, різноманітних емоцій та захоплюючих подій.
«Гуси-лебеді летять» — мабуть, найкращий твір Михайла Стельмаха. Автор майстерно створив образ дитини і чарівного світу навколо неї, світу дитинства.
Дай кращу відповідь!=)
Відповідь:
Серед багатьох, дуже цікавих творів видатного українського письменника М. Стельмаха окремо стоять дві біографічні повісті «Щедрий вечір» і «Гуси-лебеді летять». У них дуже реалістично передається та атмосфера, у якій довелося зростати і формуватися маленькому Михайликові, розкриваються його дитячі переживання, таємниці і мрії.
У повісті «Гуси-лебеді летять» ми бачимо маленького героя у повсякденних клопотах звичайної сільської дитини. Михайлик допомагає батькам по господарству, збирає ягоди і гриби, пасе конячину. Його життя не можна назвати буденним і сірим. У світі його дитинства неначе злилися разом казковий світ дитинства і реальний світ дорослих. Так і зростав Михайлик серед загадкової і надзвичайно чудової природи, виглядаючи по левадах і садках літо, яке залишало після себе то смачні суниці, то стиглі вишні, вірячи і не вірячи в таємницю існування жар-птиці.
Михайлик — бешкетний і непосидючий, а разом з тим чуйний і доброзичливий. Була у хлопчика і ще одна риса, яка відрізняла його від інших сільських дітей — невситима жага до читання, за словами односельців, «дурість» або «слабість». Михайлик читав усе підряд, що не встигали «докурити» сільські чоловіки. Заради того, щоб читати, хлопчик терпів багато прикростей: і глузування своїх ровесників, і нарікання матері. Але такий потяг до знань не залишився марним, бо хлопчик з великим задоволенням учився в школі.
М. Стельмах з неабиякою вдячністю згадує свою сім’ю. Незважаючи на те, що вони були майже неосвіченими, ці люди мали шляхетні і красиві душі. Письменник розповідає про те, що саме «мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман», «вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна». З не меншою теплотою автор згадує у повісті своїх бабу й діда: «Жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини». Сусіди дивувалися і трохи посміювалися з незвичайної делікатності дідуся, бо «де ж видано так жалувати в селянстві жінку, як жалував він?»
Спостерігаючи життя дорослого світу, Михайлик проходить справжню науку. Він по-своєму сприймає не тільки добрі, а й злі вчинки людей. Живучи у нестатках, хлопчик вчиться співчувати чужому горю, його сильно обурює будь-яка несправедливість. Дитяча душа Михайлика палко протестує проти людської підступності й нечесності. Сильне обурення викликають у хлопчика вчинки братів його батька, сім’ї сільського священика і вчинки Юхрима Бабенка.
Повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» починається словами: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». Цими ж словами повість і закінчується. Гуси-лебеді стали для Михайлика своєрідним символом дитинства, який сяяв йому усе доросле життя. Недарма ж «Гуси-лебеді летять над моїм дитинством, над моїм життям!».
Пояснення: