Ответы
Моя зимова історія
Зима – це чарівний час, коли все вкривається сніговою ковдрою, а навколишній світ перетворюється на казку. Вона має свою унікальну ауру, яка надає всьому навколо вигляд чогось нового та чистого. Це час, коли дні стають коротшими, а вечори – теплішими завдяки світлу віконечок і яскравості вогників.
Моя зимова історія почалася в один з тих сонячних днів, коли весь світ виглядав, наче вкритий блискучими діамантами. Спершу я вирушив(ла) на прогулянку, насолоджуючись свіжістю повітря та крижаними красивими крижинками, які впадали на землю.
Моєму вибору було велике місто, де веселий сміх дітей на ковзанах та великі заметільські гірки створювали атмосферу радості та веселощів. Я вирішив(ла) долучитися до цього святкового настрою та придбав(ла) собі ковзани. Граючись на ковзанах під синім зимовим небом, я відчув(ла) себе частиною природи та щасливим(ою) обраним(ою) цього чарівного дня.
Іншим незабутнім етапом моєї зимової історії була побудова снігового чоловіка разом з друзями чи родиною. Ми творили йому обличчя, вдягали у смішні шапки та шарфи, створюючи неповторний образ, який буде нам сміятися в обличчя щоразу, коли ми на нього подивимося.
Зима – це також час теплих зустрічей із рідними та друзями. Ми сиділи біля каміна, запашною гарячою кавою чи какао, ділилися враженнями від проведеного часу та здоровичалися з минулим роком.
Закінчується моя зимова історія весняним пробудженням природи, коли сонце стає теплішим, а птахи починають співати свої весняні пісеньки. Але з кожним заметом і сніжинкою, яку я бачу, я знаю, що зимова історія повернеться знову, наповнюючи моє життя радістю та веселими пригодами.
Объяснение:
Зима це моя улюблена пора року. Кожного року ми з родиною їдемо в гості до наших рідних або в Карпати. Кожна подорож особлива, але остання була неймовірною.
Цього разу мені довелося прокинутися дуже рано, адже треба було швидко зібратися, щоб встигнути на літак. На новий рік мої батьки вирішили поїхати закордон до нашої тітки й дядька, які дуже часто нас запрошували до себе. Нічого незвичного для мене не було, адже я вже багато продовжувала/ подорожував. Кожного літа моя родина їздила на море або закордон. І це вже стало своєрідною традицією.
В аропорті нас зустріла моя кузина. Ми одразу сіли в таксі й поїхали до наших родичів. Все було як завжди. Ми сходили на шопінг, в кафе та кіно. До нового року залишився день і тому я вирішила/вирішив сходити по подарунки друзям та рідним, адже після нового року ми повертаємося додому. А останній тиждень канікул я проведу в місті. Все було чудово я швидко доїхав/доїхала до великого торгівельного центру й вже за годину збирався/щбиралася їхати назад. Але нажаль, поруч не було жодного таксі, а мені до 7 години треба було повернутися, адже ми повинні були поїхати в кіно. Тож я ввімкнула/ввімкнув навігатор й побігла/побіг до найближчого метро. Я не дивлячись стрибнув/стрибнула в нього й сів/сіла на найближче місце. Як виявилося до моєї зупинки мені доведеться їхати довше ніж їхати на таксі, адже я переплутав/переплутала вхід. Нарешті діставшись свого району, я щодуху помчав/помчала до будинку. Але як виявилося там нікого не було. Додзвонишивсь до кузини, я згадав/знадала, що ми домовилися зустрітися біля театру в інщому кінці району. Після 30 хвилин пошуків один-одного ми зустрілися біля зупинки. Звісно в кіно ми не встигли, але посміятися було з чого.