Ответы
Ответ:
Біля вікна, де час сповільнює свій біг, відкриваються невидимі драми. Скло стає пергаментом, на якому кожен день пишеться своя маленька оповідь.
Ранкове світло, тихо пробуджуючи місто, тягнеться до вікна, залишаючи на підвіконні тінь коротших історій. Там, де перші промені проникають у кімнату, прокидаються мрії, ніби ліниві коти, виглядаючи зі свого затишного куточка.
Денний хаос відображається у склі, немов мозаїка з поспішливих моментів. На фоні міського галасу за вікном розгортаються неповторні сцени: закохана пара, прогулюючись під парасолем в дощовий вечір, чи старик, дивлячись удаль, сповнюючи свої мудрі очі спогадами.
А вечірнє сонце, що відходить за горизонт, фарбує небо яскравими фарбами. Відображення заходу сонця в склі створює чарівне передчуття ночі, мов таємна двері в світ зірок і мрій.
Біля вікна, де час повільно тече, ніби ріка, думки стають чистішими, а душа знаходить свій спокій. У цій уединеності зароджуються ідеї, народжуються почуття, і в кожному митті живе своя маленька історія.
Отак, біля вікна, на тлі міського пейзажу, тече життя, ніби невідома симфонія, де кожен день - нова сторінка, а вікно залишається вірним свідком часу.
Объяснение: