Ответы
Ответ:
Объяснение:
В останній день літа, коли вже наближався вечір, Остапко повертався зі ставка. На березі він помітив старого чоловіка, який тихо спостерігав за лебедями, пливучими вдалі від нього. Зі смутком в очах він озирнувся і помітив Остапка.
"Дякую тобі за те, що допоміг моїм лебедям. Але час прийшов розлучатися з ними", - сказав старий чоловік з тихим сміхом.
Остапко здивувався і запитав, що відбувається.
"Мої лебеді готуються відлетіти в теплі краї. Це природний процес, їхні станишта змінилися, і вони повинні вирушити у подорож", - пояснив чоловік.
Але Остапко не відчував готовності розлучатися зі своїми пернатими друзями. Він вирішив зупинити лебедів.
Підходячи ближче, Остапко вигукнув слова, які вивчив від бабусі: "Повертайтесь, друзі! Ви такі чудові лебеді! Я вас буду скучати!".
Лебеді, здавалося, на мить зупинилися, обернулися до Остапка і, немов чуючи його слова, знову пішли на південь. Однак, одна з лебедів, найбільша та найкрасивіша, повільно опустившись, прийшла ближче до берега, забуваючи про свій шлях.
Це була лебедиця, яка взяла Остапка на свої крила весною, коли він ще був зовсім малим. Вона побачила у хлопчику добре серце і довіряла йому.
"Не підемо. Я залишуся разом із тобою", - сказала лебедиця з теплим поглядом.
І так, лебедиця обрала залишитися поруч з Остапком, показуючи, що іноді навіть природа обирає дружбу та вірність. Вони продовжили свої пригоди разом, подорожуючи країною та вчачись одне від одного, завдяки безмежній довірі та злагодженому співіснуванню з природою навколо.