Question

У розлуці з Василем Маруся

Answer 1

Тиша в кімнаті була така густа, що навіть капелюх на столі здавався стриманим у своїй німій турботі. Маруся, горда і невгамовна, стояла біля вікна, що виглядало на глибокий ліс, як уявний ворожий бар'єр. Вона чекала, але час не тікав, а мовчання було її єдиним супутником.

Василь, її коханий, поклав на поріг серце своє, неначе це була зимова куртка весною. Його відсутність залишалася в кімнаті, і кожен предмет ставав свідком їхнього прощання. Маруся відчувала, як простір наповнюється тугістю, немовби стискаючи долоні її власного серця.

Лист від Василя, що лежав на столі, був паперовим містком між двома світами — світом тепла і світом холоду. Та чорна свічка, яка розчинялася у вечірньому сутінку, стала свідком їхнього переплетення, наче туга втішається світлом.

Маруся вирішила зберегти в пам'яті кожен момент цього вечора, намагаючись виписати в душі своїй останній літерами Василевого імені. Її очі споглядали відлуння заката, намагаючись знайти відповіді на невирішені питання їхнього кохання.

Так завершувалася їхня історія — в розлуці, під склепом нічного неба, де зірки слухали, як серце Марусі шепоче йому: "Дякую за кохання. Прощай."