Ответы
Поклавши в основу повісті «Маруся» зворушливу історію ідеального кохання Марусі та Василя, митець всіх без винятку персонажів повісті зобразив благородними і душевними людьми, правдивими і самовідданими, працьовитими й скромними, покірливими й богобоязливими. Відповідно ним добиралися й художні засоби. З одного боку, Квітка-Основ’яненко скористався досвідом і неперервною літературною традицією житійної літератури, вдаючись іноді до стилізації мови під Святе Письмо, а з другого, послуговувався фольклорними джерелами при визначенні позитивних якостей людини, внаслідок чого певна іконописність образу героїні оживлялася струменем народної поетики. Обрана Квіткою художня форма не могла не вмістити всю повноту й багатство життя, тому повість насичена мальовничими картинами звичаїв та побуту, барвистими юписами природи. Саме народнопоетичний струмінь применшував відчутну сентиментальність повісті, компенсував недостатню індивідуалізацію її образів, допомагав окреслити перед читачем Україну та її народ. Цю своєрідність твору Квітки-Основ’яненка підкреслив В. Бєлінський, відзначаючи, що, крім названих поіменно персонажів, «у повісті «Маруся» є ще герой — і герой перший, важливіший і за Наума, і за Василя, і за Настю, і за саму Марусю, — це Малоросія з її поетичною природою, з її поетичним життям простого народу, з її поетичними звичаями. Оцей-то герой і становить всю принадність, всю поетичну чарівність повісті…»
Мене, незважаючи на певну свою сентиментальність, перш за все приваблює характер Марусі. Цікаво спостерігати, з якою любов’ю виписує її характер автор. Ось ми вперше зустрічаємося із героїнею: «Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька… чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький з горбочком, а губоньки, як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки, неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані. Коли, було, заговорить, то усе так звичайно, розумно, так неначе сопілочка заграє стиха, що тільки її б слухав…»
Маруся являє собою ідеал українського жіночого характеру, як бачив його письменник. Вона наділена найкращими людськими якостями: добротою, терплячістю, чесністю, вірністю. І тому, можливо, як відчуває сам Квітка-Основ’яненко, Марусі немає місця в цьому житті, вона занадто прекрасна для нього. Героїня гине, залишившись до кінця вірною своїм ідеалам.
Надзвичайно прекрасно виписаний і Василь. Як і Маруся, він є втіленням ідеалу народного характеру. Ось, як описує його автор: «Хлопець гарний, русявий, чисто голений, чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум’яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синій і китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки підперезаний…».
В описі парубка ми бачимо виразні ознаки фольклоризації, використання яскравих усталених народнопоетичних епітетів. У своєму коханні Василь і Маруся — це ніби персонажі народних пісень про щасливе чи нещасливе кохання парубка і дівчини, що перетворюються в символ чистоти людських почуттів.
Так само ідеалізовані образи Наума й Насті. Вони ніби являють собою персонажів житійних творів, є уособленням мудрих святих батьків. Але ця ідеалізація не дратує читача, адже вона також є відображенням одвічної мрії про прекрасне, може, навіть казкове життя.
Загалом, на мою думку, художній світ, створений Г. Квіткою-Основ’яненком у повісті, — це світ добра й правди, світ гармонійних людських стосунків, світ, що підкорюється одвічним моральним законам. І про цей світ, можливо, мріє кожен із нас. Тому я не вважаю, що тема й герої повісті застаріли на наш час. Тепер вони є для нас тим ідеалом людських стосунків, до яких має прагнути наблизитися кожен.
Народнопоетичний струмінь «Марусі» робить її зрозумілою й доступною читачеві. Б. Грінченко зауважував з цього приводу: «Те, що мені здається сентиментальним, чого не бува в житті, вони (читачі) вважають за прикмети ідеалу, і се робить їм намальований образ ще кращим, ще ріднішим і ближчим до серця». І це однаково правдиво як для XIX, так і для XXI століття.