Ответы
Ответ:
События происходят 1241 года. Боярин Тугар Волк прибывает с дочерью Мирославой в Тухольщину в Карпатах, где князь подарил ему земли. Максим, сын местного старейшины Захара Беркута, и боярская дочь влюбились, — и Тугар Волк категорически против их отношений. Боярин, пытаясь узурпировать власть, вступает в конфликт с общиной тухольцев, которые привыкли жить независимо. Противостояние достигает апогея, когда Тугар Вовк во время совета Митька убивает Вояку, который должен был свидетельствовать против него, — и община изгоняет убийцу. Оставив отряд воинов охранять свой дом, боярин с Мирославой едет до монголов, на сторону которых переметнулся еще во время битвы на Калке. Впоследствии Тугар Волк сопровождает десятитысячное монгольское войско под командованием Бурунди-бегадира, которое отправилось на тухольський перевал. В столкновении с передовыми монгольскими отрядами Максим Беркут попадает в плен. К тухольской общины прибывает подмога из соседних общин, а также Мирослава, которая пересказывает план Максима по победе и уничтожению монголов. Тухольцы пускают захватчиков в долину села, и перекрывают выход. Монголы безуспешно пробуют прорваться. А вскоре по совету Захара Беркута перекрыт поток, — и села долина, в которой находятся монголы, начинает затоплюватись. Бурунда предлагает обменять жизни Максима на свободу, но ему отказывают. Тогда он замахивается, чтобы убить пленного, но Тугар Волк отрубает ему руку, спасая Максима. Тугар Волк, Бурунда и десятитысячное войско монголов мертвое, а Максиму удается спастись. Чувствуя что умирает, Захар Беркут произносит пророческие слова: общественное единство, благодаря которому была одержана победа, будет потеряно, — лихие времена наступят для народа, но со временем возродится она, и наступят счастливые времена ее возрождения. В конце произведения автор риторически спрашивает, не наступила счастливая эпоха, о которой, умирая, говорил старый Захар Беркут.
Объяснение:
Події відбуваються 1241 року. Боярин Тугар Вовк прибуває з дочкою Мирославою у Тухольщину в Карпатах, де князь подарував йому землі. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, та боярська дочка закохалися, — та Тугар Вовк категорично проти їхніх стосунків. Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає у конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, котрий мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на сторону яких переметнувся ще під час битви на Калці. Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. До тухольської общини прибуває підмога з сусідніх громад, а також Мирослава, яка переказує план Максима по перемозі та знищенню монголів. Тухольці пускають загарбників у долину села, і перекривають вихід. Монголи безуспішно пробують прорватися. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій знаходяться монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб вбити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима. Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватись. Відчуваючи що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом відродиться вона, і настануть щасливі часи її відродження. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.