Доведіть або спростуйте думку: «Досить нам «соловейків», що безжурно й легко тьохкають у вишневих садочках про кохання й поцілунки. Доба є вовчиця, і сучасна українська поезія мусить бути глибока і важка змістом і формою».
Сформулюйте тезу, наведіть 2-3 переконливі докази, які найкраще аргументуватимуть ваші міркування.
Ответы
Ответ:
Серед когорти першорядних поетичних талантів, що сформувалися в умовах української еміграції міжвоєнного двадцятиріччя, роль лідера випала Є. Маланюкові.
Він був виразником настроїв цілого покоління, яке після поразки змагань за Українську державу змушене було пережити важкий «ісход» з рідної землі, але зуміло не розчинитися в чужоземному середовищі, не втратити національної ідентичності, навпаки, почало творити в еміграції національну культуру, моделюючи узагальнений образ батьківщини в її історичному, етнокультурному, психологічному вимірах, утверджувати її своєрідний метод як «українську мрію».
«Поет боротьби й вселюдських ідеалів» (літературознавець М. Неврлий), він є одним із найзначніших поетів ХХ століття загалом.
Висока оцінка творчості Є. Маланюка цілком виправдана. Він майстер. Глибокодумний і самобутній. У доброму розумінні класицист, сповнений духу новаторства. А передусім — мислитель — гуманіст, джерела творчості, характер, доля якого визначалися основами буття народу, органічною спорідненістю з життям нації.
Центральною темою всієї творчості Є. Маланюка була Україна. Любов до Батьківщини, жодного разу не зрадивши, проніс поет через усе життя, усі довгі роки еміграції, нею жив, нею дихав, нею марив.
У поетичних рядках Є. Маланюка образ України розкривався в різних контрастних значеннях: одночасно почуттям любові та ненависті, надії та розпуки. Поет не міг пробачити своїй, найдорожчій у світі, Батьківщині малодушності, небажання стати державною нацією, зрадництва власним інтересам, рабської покори завойовникам.
Велика синівська любов спонукала його дивитися правді у вічі, хоч би якою гіркою вона не була. Щоб зрушити національну свідомість, варто не лише підносити позитивне в історичному досвіді, а й мати мужність вказати на потворне й ганебне в історії. У багатьох віршах поет відмовляється назвати Україну матір'ю, натомість вважає її «повією ханів і царів».
Літературознавець М. Неврлий писав: «Любити і ненавидіти Батьківщину дано геніям. Так немилосердно картати Україну міг лише той, хто був готовий віддати за неї своє життя».