ДАЮ МНОГО БАЛОВ ТОЛЬКО ПОМОГІТЕЕЕ РОЗГОРНУТИЙ ПЛАН особливості соціально-економічного розвитку украïнських земель у
XVI 1. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА Українське суспільство XVI ст. було, як і раніше, неоднорідним за національним і соціальним складом. До привілейованих станів нале кали шляхта й духовенство. Непривілейованими були міщани й селяни. Шляхетська верхівка мала велику владу на місцях: організовува ли судочинство й оборону, забезпечували порядок. Серед середньої і дрібної шляхти переважали місцеві роди. На вершині соціальної піраміди перебували магнати. До магна тiв належали князі, які становили верхівку суспільства. Сходинкою нижче в соціальній піраміді розміщувалися пани - власники спадко в вих земель. Ще нижче перебували бояри-зем'яни представники се редньої і дрібної шляхти, які володіли землею за умови несення служ би у представників вищих верств шляхти.Також до привілейованого стану українського суспільства належа. ло вище духівництво. Міське населення було неоднорідним і складалося з патриціату (заможні магістратські урядники), бюргерства (ремісники, майстри) та плебсу (дрібні торговці, підмайстри). Найчисленнішою, однак найбільш безправною верствою тогочасно го суспільства, були селяни. За право жити і господарювати на землях шляхти селяни сплачували ренту: натуральну (продуктами), грошову та відробітками в панському господарстві. Однак у більшості шляхет ських маєтків селяни сиділи на дворищах мали у своему розпо рядженні ділянки землі, які й обробляли. Разом із членами великих родин часто жили далекі родичі та навiть чужі люди - коморники і підсусідки. У селянських господарствах також працювали наймити, домашні слуги та челядь-невільники. Зростання попиту на хліб та iнше збіжжя внаслідок збільшення чи сельності населення і революції цін у Європі сприяло розвитку фiль варкового господарства. У фільварках продукцію виробляли на про даж. Прагнучи збільшити прибутки, власники фільварків обмежували свободу селян і збільшували обсяг відробіткової ренти панщини.Наприкінці XV ст. розпочався процес становлення нової суспільної верстви, міжстанового соціального прошарку українського суспiль ства козацтва.
2. литовськІ СТАТУТИ Перший правовий кодекс Великого князівства Литовського, що охоплював усю територію держави та права всіх станів, був затвер джений у 1529 р. Він дістав назву Перший литовський статут. Кодекс був рукописним. Звичайно, у суспільстві, де кожний стан мав свої окремі права, не могло бути единих для всiх законів. Однак законодавці створили унікальну на той час правову пам'ятку на осно вi норм римського права, «Руської Правди», польських і німецьких правових норм і місцевих звичаїв. Другий литовський статут 1566 р. містив 14 розділів. Він зрiв нював у правах шляхти та магнатів, впроваджував виборні суди ma nosimoni ceu мики. 1588 р. Велике князівство Литовське прийняло для себе Третій Литовський статут, який затвердив Сигізмунд III Ваза. Документ унормовував повноваження органів влади Великого князівства Ли товського, остаточно закріпив привілеї шляхти й істотно обмежив осо бисту свободу селян.
3. MICTA. PEМЕСЛО І ТОРГІВЛЯ У XVI ст. основою господарювання на українських землях залиша лося землеробство. З пожвавленням економiчного життя на наших теренах швидко зростала мережа міст. На відміну від сіл, міста мали привілей на за снування і ширші правові можливості для розвитку. Окреме самовря дування і судочинство мали еврейські та вірменські громади. 3. MICTA, PEМЕСЛО І ТОРГІВЛЯ У XVI ст. основою господарювання на українських землях залиша лося землеробство. З пожвавленням економічного життя на наших теренах швидко аростала мережа міст. На відміну від сіл, міста мали привілей на за снування і ширшi правовi можливості для розвитку. Окреме самовря дування і судочинство мали еврейські та вірменські громади.В Україні Існувало понад 1100 міст і містечок, значна частина яких, на відміну від Західної Європи, була магнатськими/шляхет ськими. Королівськими містами, де громади мали повне магдебурзьке право, зазвичай були центри воеводств і повітів: Київ, Брацлав, Жи томир, Луцьк, Львів тощо.Міста, що мали магдебурзьке право, повністю або частково управ лялися магістратом виборним становим органом, що складався з ради й лави.Міста були центрами ремесла й торгівлі. Більшість ремісників об'єднувалася в цехи. Вони захища ли інтереси ремісників, контролюва ли ціни та виробництво товарів. Купці й торговці також мали влас ні професійні об'єднання гільдії. Вони контролювали якість продук ції, вирішували питання збуту това рів. Важливі торговельні шляхи, що проходили теренами українських зе мель, сприяли розвитку міжнародної торгівлі.
Ответы
Ответ:
Объяснение:
Вершину панівного стану — шляхти — посідали нащадки удільних князів Рюриковичів і Гедиміновичів. Вони становили замкнену групу, до якої не можна було увійти завдяки заможності чи найвищим державним посадам. Князівські роди поділялися на «княжат головних», до яких належали Острозькі, Заславські, Сангушки, Чарторийські, Корецькі, Гольшанські-Дубровицькі, і «княжат повітовників». Перші не підлягали дії місцевої адміністрації, мали право входити до великокнязівської ради й виступати у військові походи зі своїми загонами під родовими гербами. Їм належали спадкові землеволодіння, де вони мали право судити своїх підданих, встановлювати податки й повинності, надавати підлеглим землю з умовою несення служби. Другі таких прав і привілеїв не мали, а їхні збройні загони виступали у складі повітового ополчення, підпорядкованого місцевій адміністрації.
До панів належала заможна шляхта, яка не мала князівських титулів, але вирізнялася давністю походження, спадковим землеволодінням і певними привілеями.
До середньої і дрібної шляхти належали зем’яни й бояри. Це був залежний від князів і панів стан, представники якого здобували шляхетство і право на володіння землею, відбуваючи військову (боярську) службу зі своїми загонами кіннотників або особисто.
1528 р. було проведено «попис земський» (перепис шляхти). Посилання на цей «попис» стало від цього часу доказом шляхетства. Водночас терміни «зем’янин» і «боярин» замінили на єдиний — «шляхтич». Ті, за ким шляхетство не було визнано, утратили права на привілеї і злилися із селянством.
Права і привілеї шляхти були закріплені прийняттям збірок законів — Литовських статутів. Перший Литовський статут 1529 р. узаконив поділ шляхетства на шляхту, яка отримувала землі за службу, і магнатів — князів і панів, що володіли містами, містечками і величезними землями за спадковим правом, підпорядковувалися лише великому князю і мали власні військові загони. Другий Литовський статут 1566 р. збільшив права службової шляхти, зрівнявши її з магнатами. Шляхта отримала можливість брати участь в управлінні державою завдяки участі в роботі повітових сеймиків (місцевих становопредставницьких органів) і Великому вальному (загальному) сеймі.
Привілейованим станом українського суспільства було духівництво, що становило майже десяту частину всього населення. Духівництво не підлягало світському суду, у разі потреби його справи розглядалися у спеціальному суді єпископа. Воно поділялося на вищих церковних ієрархів (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.), які обіймали свої посади лише за дозволом великих князів литовських і польських королів, та нижче парафіяльне духівництво. Становище нижчого духівництва було залежним від шляхти і магнатів, на землях яких розташовувалися їхні парафії.
2. Напівпривілейовані й непривілейовані групи населення. До напівпривілейованого стану належало міщанство, що мало привілеї на міське самоврядування, окремий становий суд, заняття ремеслами й торгівлею. Проте міщани були також зобов’язані сплачувати податки, виконувати повинності на користь приватних власників міст або держави.
Найзаможнішою частиною населення міст був патриціат, що складався з найбагатших купців, лихварів і ремісників. До бюргерства або середньої за рівнем заможності частини міщанства належали цехові майстри і більшість купецтва. Основою соціальної піраміди міського населення був плебс, який складався з дрібних ремісників і торговців.
Переважну більшість населення українських земель (близько 80 %) складало селянство, що було непривілейованим станом. За своїм правовим становищем воно поділялося на «непохожих» (або «отчичів») і «похожих» (або «вільних») селян. Правом безперешкодного переходу від одного землевласника до іншого користувалися лише останні. «Непохожі» селяни примусово й безоплатно працювали в господарстві пана.