Ответы
Ответ:
Виконавців дум називають кобзарями, бандуристами, лірниками відповідно до того, у супроводі яких музичних інструментів — кобзи, бандури чи ліри — звучать ці твори. Кобзарів за їхню суспільно значущу роль називають Го-мерами країни на честь славетного грецького поета, автора епічних поем «Іліада» та «Одіссея». Яскраві образи народних співців змалював Тарас Шевченко у вірші «Перебендя» та поемі «Гайдамаки». Здебільшого кобзарі були сліпими від народження або втрачали зір у полоні, тож змушені були мандрувати разом із хлопчиками-поводирями.
Кобзарство — унікальне мистецьке явище, що засвідчує особливу пісенність та волелюбність нашого народу. Витоки його сягають глибини століть. Ще в XI ст. на фресках Софійського собору зображено народного співця з кобзою в руках. Найбільшого значення кобзарство набуло з виникненням Запорозької Січі в XV–XVI ст., про що свідчить відома народна картина, де зображено козака Мамая з бандурою.
Під час визвольної боротьби кобзарі завжди були з народом, підтримували його бойовий дух. Найвідомішими кобзарями XIX ст. є Остап Вересай, Михайло Кравченко, Федір Грищенко-Холодний, Гнат Хоткевич, Федір Кушнерик, Гнат Гончаренко, Андрій Шут.
Остап Вересай народився 1803 року в селі Калюжниці на Чернігівщині в родині кріпака. Батько Остапа був сліпим, грав на скрипці і цим заробляв на хліб. На четвертому році життя втратив зір і Остап. У 15 років хлопця від-дали в науку до кобзаря. Вересай виявив надзвичайне музичне обдаровання, добру пам'ять, тож досить швидко опанував репертуар. Але кобзарську майстерність удосконалював упродовж усього життя.
Остап Вересай мандрував Україною, зворушуючи слухачів майстерним ви-конанням народних дум та пісень. Ще за життя став відомим далеко за межа-ми України, особливо після того, як був запрошений Миколою Лисенком на III Археологічний з'їзд у Києві, де його спів слухав відомий французький професор Альберт Рамбо, а потім популяризував ім'я талановитого українця в Європі. Останні роки життя Остап Вересай провів у Сокиринцях. Павло Чубинський допоміг йому звести нову хату. Кобзар до останнього співав пісні і думи, хоча уже далеко не ходив, лише в навколишні села 1884 року востаннє виступав у Київській художній школі М. Мурашка, де учні малювали з нього портрети.
Гончаренко Гнат Тихонович народився в кріпацькій сім'ї. У дитинстві осліп. Навчався кобзарського мистецтва в кобзаря Кулибаби. Жив переважно в селах поблизу м. Харкова. Потім заробляв гроші, співаючи на ярмарках, чого не дозволяла робити поліція. Пішов жити до свого сина, залізничного ро-бітника в Севастополі. Тож життя його ще з дитинства було тяжким. На базарах та ярмарках Іван не раз чув спів та гру кобзарів, які полонили його душу. Кучеренко твердо вирішив стати кобзарем. Навчався кобзарського мистецтва у відомого кобзаря Павла Гащенка, який жив у селі Константинівці Богодухівського повіту. Він дуже швидко опанував мистецтво співу та гри на бандурі і незабаром перевершив свого вчителя.
1908 року Кучеренка запросили викладачем гри на бандурі до Київської музичної школи М. Лисенка. Також 1925 року він брав активну участь у створенні полтавської капели бандуристів.
Кравченко Михайло Степанович із села Великих Сорочинців. М. Кравченко осліп на п'ятнадцятому році життя. Сімнадцяти років почав навчатися в миргородського кобзаря Самійла Яшного. Майже дев'ять місяців навчався у Гриценка-Холодного. Мешкав М. Кравченко в невеликій хаті. Перша жінка померла, і він залишився з трьома дітьми. Одружився вдруге. 1901–1902 роках жив в одній хаті зі своїм братом та його дружиною — людьми хворими і нездатними до жодної праці. М. Кравченко дуже бідував. Щоб прожити самому й утримати таку рідню (як до нього А. Шут, А. Никоненко й деякі інші співці-музики), заробляв не лише кобзарством, а й плетінням шнурів. Робота ця була тяжкою, псувала пальці. М. Рильський присвятив кобзареві вірш «Кравченко у Короленка». У рідному селі Кравченку встановлено пам'ятник.
Нечепа Василь Григорович народився першого вересня 1952 р. в м. Носівка на Чернігівщині. Найперші уроки отримав у своїй родині, а трохи згодом — у місцевого таланта, народного скрипаля Олександра Сопіги. У юнацькі роки навчався в музичній школі й училищі Чернігова. З 1967 року В. Нечепа працював у багатьох колективах. З 1985 року виступає кобзарем-лірником-співаком. Він випустив на професійну сцену десятки «Соколиків» Чернігівського гурту кобзариків. Разом з народним депутатом України А. Єрмаком стояв біля витоків Всеукраїнського товариства Нестора Махна «Гуляй-Поле». Останніми рока-ми — з 2003‑го — працює у Міжрегіональній академії управління персоналом (МАУП).