ДАЮ 50 БАЛОВ СРОЧНО НУЖНА ЗДАТЬ ДО 12:30 СРОЧНО
цілюща сила пісні й любові переказ тексту 400 слов !!!!!!!???
Ответы
Ответ:
Скільки з уст народу нашого можна почути різних легенд, переказів, скільки пісень, співаночок, оповідок — трагічних і смутних, веселих і безжурних,— скільки всіх цих багатств можна записати по наших українських селах!
Кілька років тому в Чигирині від сивої, виснаженої за довге життя тяжкою працею бабусі я почув дивну легенду. Пам’ятаю, бабуся сиділа на ослоні у своїй тісненькій хатиночці, по стінах якої всіма барвами цвіли рушники, вишиті її сухими жилавими руками. Тихий бабусин голос линув чисто, ніби струмок:
— Жила в нашому містечку дівчина‑красуня. Струнка, чорноброва, з тугою косою. Знала та дівчина безліч старовинних українських пісень і співала їх так, що навіть людина, яка й мови нашої не знала,— танула серцем, ронила щиру сльозу, бо відчувалася в тих наспівах краса й велич народної душі. Звали ту дівчину Оленою, і незабаром вона мала побратися зі своїм нареченим. Палко й віддано вони кохали одне одного. Та насунулися чорні хмари війни, важким поступом прийшли на нашу землю вороги. Провела Олена свого коханого на фронт, провела та й стала чекати…
І тільки тоді, як звільнився наш край з‑під фашистських чобіт, приніс листоноша очікуваний трикутничок. Але він був не від Тихона… Його друзі написали, що лежить її смертельно поранений суджений у шпиталі і марить її ім’ям. Кличе він Олену, просить привезти води з джерела, що на рідній землі, молить Бога, щоб почути з уст коханої народну пісню і наповнити нею свою душу. Швидко зібралася дівчина й поїхала до милого аж за Урал. Відшукала, до пересохлих уст припала, джерельною водою напувала і тихо співала улюблену пісню Тихонову, яку він найбільше просив заспівати у ті весняні вечори, коли вони гуляли під вербами біля Тясмина:
Ой у лузі, та ще й при березі червона калина…
І побачила Олена, що від її співу, її тихого голосу дедалі ясніше розплющувалися очі коханого, а на його блідому, зовсім змарнілому обличчі тепло засвітилася усмішка. Дні й ночі сиділа дівчина біля нього.
А коли настав час забирати скаліченого парубка додому, лікар-хірург відвів Олену вбік і сказав наодинці: «Не ми, а ваша любов, ваші пісні народні врятували солдата від смерті».
— Зворушлива легенда,— сказав я бабусі й додав: — Тепер, мабуть, та дівчина така, як і ви,— старенька й сива…
— Ні,— усміхнулася бабуся,— вона зовсім не постаріла, залишилася, як і тоді, молодою. Любов і пісня вберегли її від старості.
Пізніше я запитав в одного з місцевих журналістів, чи не чув він такої легенди.
— Як не чув? Та ви ж говорили з її героїнею, Оленою Прокопівною — матір’ю шести синів. Жаль, Тихін Іванович торік помер.
Як багато в народі подібних легенд і переказів. Живуть, примножуються, квітнуть і передають із покоління в покоління історію народу, красу його душі і риси характеру. Який же великий і безсмертний скарб народної культури маємо ми успадкувати!..