розв'язати задачу з господарського права
Приватне підприємство (ПП), що спеціалізувалося на посередницькій діяльності у сфері оптової торгівлі, укладало господарські договори у спрощеній формі шляхом обміну факсами, в яких зазвичай визначалися предмет договору (без належної конкретизації), орієнтовна ціна та такі ж орієнтовні терміни виконання договірних зобов’язань.
За одним за таких договорів контрагент ПП ТОВ «Ранок», на думку директора приватного підприємства, не виконав своє зобов’язання щодо поставки плащів, замінивши їх зимовими куртками тієї ж кількості, що і передбачалося договором, хоча в телефонних розмовах директор ПП неодноразово наголошував на першочерговість поставки саме плащів.
Приватне підприємство звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з свого контрагента:
1. заподіяних збитків у сумі вартості непоставлених плащів та
2. штрафних санкцій у розмірі 20% вартості непоставлених пальт, посилаючись на ч. 2 ст. 231 ГК України та Положення про поставки товарів народного споживання. ТОВ «Ранок» проти позову заперечувало, посилаючись на відповідність здійсненої поставки умовам договору щодо його предмету, який визначався як «верхній одяг для осінньо-зимового періоду», а також на відсутність положень про штрафні санкції в договорі та неправомірність застосування позивачем положень ч. 2 ст. 231 ГК України та акту СРСР - Положення про поставки. Крім того, відповідач (ТОВ «Ранок») у своєму відзиві на позовну заяву зауважив про невжиття позивачем досудового порядку розгляду спору.
Чи є в даному випадку підстави для застосування господарсько-правової відповідальності?
Чи вірно застосував позивач норми матеріального права?
За яких умов може застосовуватися положення ч. 2 ст. 231 ГК України?
Які заходи могли б попередити виникнення подібного спору?
Розв’яжіть цю ситуацію з посиланням на відповідні норми актів законодавства.
Ответы
Відповідь:
Згідно зі ст. 632 ГК України, господарський договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо інше не передбачено законом або домовлені сторони. У даному випадку, сторони укладали договір у спрощеній формі шляхом обміну факсами, що є законним.
Щодо питання застосування господарсько-правової відповідальності, згідно зі ст. 632 ГК України, у разі порушення договірних зобов’язань сторони несуть відповідальність за шкоду, заподіяну іншій стороні. Таким чином, у разі невиконання зобов’язань щодо поставки товару, контрагент, який не виконав свої зобов’язання, може бути позовений на стягнення шкоди.
Щодо застосування положень ч. 2 ст. 231 ГК України, вони можуть застосовуватися у випадку, якщо в договорі передбачені штрафні санкції за невиконання або неналежне виконання зобов’язань. У разі якщо в договорі штрафні санкції не передбачені, то їх застосування неприпустиме. В даному випадку, з огляду на те, що в договорі не передбачені штрафні санкції, позивач не має права стягувати їх з контрагента.
Щодо невжиття позивачем досудового порядку розгляду спору, він мав право на вирішення цього спору в суді, так як порушення зобов’язань відбулося та заподіяно шкоду.
Заходами, які могли б попередити виникнення подібного спору, може бути більш детальна конкретизація умов договору, включаючи визначення конкретного товару, ціни та термінів виконання зобов’язаня.