Ответы
На півночі Європи розташований найбільший півострів континенту завдовжки майже 2000 км — Скандинавський, який омивається Балтійським і Північним морями. Клімат Скандинавського півострова суворий. Більшу його частину займають гори та ліси. Території Скандинавії здебільшого не придатні для землеробства, тому основними заняттями населення були мореплавство, рибальство, ремесло, полювання та торгівля. Узбережжя півострова прорізані глибокими вузькими звитистими бухтами, які називаються фіордами. Місцеві жителі добре знали море та користувалися ним не тільки для рибальства, а й для морської торгівлі, а іноді й піратства. Людина опанувала Скандинавський півострів близько 12 тис. років тому. Скандинавські племена відносять до фінно-угорської групи — це свеї, норвежці, данці, готи та саами. Більшу частину цих племен у Західній Європі називали норманами (у перекладі з німецької — «північні люди»), в Англії їх називали данцями, у Візантії — варангами, на Русі — варягами. Суворий клімат та ландшафт змушував жителів Скандинавії жити невеликими хуторами, хоча існували й міста. Скандинави об’єднувалися в роди та племена, на чолі яких були ради старійшин. У Середньовіччі розпочинається процес розпаду родоплемінних відносин, і на перші ролі виходять військові вожді — конунги. Походження слова «вікінг» не встановлено. Одні вчені так називають усіх жителів узбережжя Скандинавії, інші стверджують, що так називали воїнів, які вирушали в походи. Вважається, що слово «вікінг» походить від давньоскандинавського слова «вік», що означає «затока», «бухта», тобто місце, де базувалися учасники походів, або від назви норвезької області Вік. Також це слово використовувалося для позначення «людини з фіорду» — розбійника, який ховався в прибережних бухтах.Від початку VІІІ ст. в Скандинавії відбувається різке зростання населення (демографічний вибух), а землі, яка б могла прогодувати таку кількість жителів, не вистачало. Крім того, відповідно до традицій, лише старший син успадковував батьківське майно, інші ж могли сподіватися тільки на удачу і силу. Руйнування родоплемінних зв’язків приводило до розшарування населення та виділення військової знаті на чолі з конунгами, які прагнули слави та здобичі. Це викликало й міжусобні війни між родами та племенами. У ці часи держави Європи перебували в ослабленому стані через феодальну роздробленість і відсутність сильної монархічної влади. Походам сприяв і розвиток навичок мореплавства та кораблебудування. Тоді було вдосконалено звичайні човни з веслами, і жителі Скандинавії отримали чудові кораблі — легкі та швидкісні дракари, що вільно плавали як у морях та океанах, так і в річках. Усе це штовхало норманів до бажання отримати якомога більше військової здобичі.