_(Мені треба написати Контрольний переказ не знаю якось скоротити)_ Недалеко від міста був великий гай. Частенько тут зустрічали молодицю з невеличкою дівчинкою. Молодиця йшла з кошиком, дівчинка – з другим. Знайомими стежками доходили вони до галявини і там сідали відпочивати.
У непроглядному гаю тихо, як у церкві. Столітні дерева підпиралися молодими. Їхні міцні, широкі віти лежали на молоденьких гнучких верхівках деревець і своєю важкою силою гнули їх додолу. Унизу поросли всякі кущі. Сонце потрапляло туди тільки іскорками. Квітки розцвітали в тіні та прохолоді. Калиновий та бузиновий цвіт розпускався там. Червона, пломениста шипшина розквітала пишно й пахла.
Ніхто не порушував тиші. Ні птиця не пролітала, ні вітер не віяв. Гай стояв тихий та спокійний, темний та свіжий.
Тихо. Аж ось легенько захрускали віти. Молодиця й дівчинка всміхнулися й стрепенулися. З’явився блідий, зморений, але гарний, як сонце, чоловік.
Тут його стрічали, тут він мав і страву, і спочинок. Молодиця переказувала йому все, що чула й бачила, думала й гадала. Дівчинка тішила його своїм щебетанням, він усміхався до неї любенько.
Минала година, вони прощалися з жалем та болем великим. Кармелюк зникав у гаю, молодиця з дівчинкою поверталися до міста. Три дні й три ночі пережидали вони, а потім знову збиралися до гаю.
Ответы
Відповідь:
Пояснення:
Недалеко від міста був великий гай. Частенько тут зустрічали молодицю з невеличкою дівчинкою. Молодиця йшла з кошиком, дівчинка – з другим. Знайомими стежками доходили вони до галявини і там сідали відпочивати.
У непроглядному гаю тихо, як у церкві. Столітні дерева підпиралися молодими. Їхні міцні, широкі віти лежали на молоденьких гнучких верхівках деревець і своєю важкою силою гнули їх додолу. Унизу поросли всякі кущі. Сонце потрапляло туди тільки іскорками. Квітки розцвітали в тіні та прохолоді. Калиновий та бузиновий цвіт розпускався там. Червона, пломениста шипшина розквітала пишно й пахла.
Ніхто не порушував тиші. Ні птиця не пролітала, ні вітер не віяв. Гай стояв тихий та спокійний, темний та свіжий.
Тихо. Аж ось легенько захрускали віти. Молодиця й дівчинка всміхнулися й стрепенулися. З’явився блідий, зморений, але гарний, як сонце, чоловік.
Тут його стрічали, тут він мав і страву, і спочинок. Молодиця переказувала йому все, що чула й бачила, думала й гадала. Дівчинка тішила його своїм щебетанням, він усміхався до неї любенько.
Минала година, вони прощалися з жалем та болем великим. Кармелюк зникав у гаю, молодиця з дівчинкою поверталися до міста. Три дні й три ночі пережидали вони, а потім знову збиралися до гаю.