Запиши своє продовження повісті "Митькозавр із Юрківки або Химера лісового озера" Ярослава Стельмаха
Ответы
Ответ дал:
3
Чудово провівши минуле літо у селі, хлопці наважилися на ще один захоплюючий відпочинок. Цього року хлопці переходили у сьомий клас, і зоологічка-Ірина Семенівна задала знайти метеликів з різними візерунками на крильцях, та принести у кінці канікул.
Знову почалося-вони просилися у село. Мама була уже не така й категорична, як того літа, й майже одразу погодилася.
-Нарешті ми знову повернемося до нашого куреня, де ми так захоплююче проводили час.
-Митю, як ти вважаєш, Василь буде у бабусі? І чи буде нас дражнити?
-Не знаю,- тихо відповів Митько,- тепер вже буде не Митькозавр, а Сергізавр.
Ми почали реготати.
Через тиждень ми уже їхали у автобусі до Юрківки. Бабуся Митька привітно нас зустріла.
Смачно поївши ми подалися до озера.
По дорозі ми весело пригадували усе, що відбувалося минулого літа.
Зовсім забувши про оббачність, ми перечепилися через товстий корінь, який стирчав з-під землі ми покотилися униз.
Змивши кров у воді, ми пішли до куреня.Там хтось був. Підійшовши ближче ми зрозуміли-це був Василь.
Зовсім інший Василь. Тепер він був уже не з велосипедом, а із книгою.
-Що ти тут робиш?
-Чекаєш на Митькозавра?-весело сказав я.
-Ех, хлопці, після того випадку… Я так зацікавився усіма цими динозаврами, що тепер цілими днями те й роблю, що читаю про них.
Ми дуж здивувалися, але зраділи, що той урок допоміг Василю змінитися в кращу сторону.
ЦЕ ВСЕ НА ЩО МЕНЕ ВИСТАЧИЛО
Знову почалося-вони просилися у село. Мама була уже не така й категорична, як того літа, й майже одразу погодилася.
-Нарешті ми знову повернемося до нашого куреня, де ми так захоплююче проводили час.
-Митю, як ти вважаєш, Василь буде у бабусі? І чи буде нас дражнити?
-Не знаю,- тихо відповів Митько,- тепер вже буде не Митькозавр, а Сергізавр.
Ми почали реготати.
Через тиждень ми уже їхали у автобусі до Юрківки. Бабуся Митька привітно нас зустріла.
Смачно поївши ми подалися до озера.
По дорозі ми весело пригадували усе, що відбувалося минулого літа.
Зовсім забувши про оббачність, ми перечепилися через товстий корінь, який стирчав з-під землі ми покотилися униз.
Змивши кров у воді, ми пішли до куреня.Там хтось був. Підійшовши ближче ми зрозуміли-це був Василь.
Зовсім інший Василь. Тепер він був уже не з велосипедом, а із книгою.
-Що ти тут робиш?
-Чекаєш на Митькозавра?-весело сказав я.
-Ех, хлопці, після того випадку… Я так зацікавився усіма цими динозаврами, що тепер цілими днями те й роблю, що читаю про них.
Ми дуж здивувалися, але зраділи, що той урок допоміг Василю змінитися в кращу сторону.
ЦЕ ВСЕ НА ЩО МЕНЕ ВИСТАЧИЛО
Вас заинтересует
1 год назад
1 год назад
1 год назад
1 год назад
3 года назад
3 года назад
8 лет назад