Написати власний художній твір: новелу , оповідання, повість чи поему- про події та учасників національно-визвольного руху в Україні ХХ - ХХІ століть чи про волонтерів, добровольців, капеланів, медпрацівників, журналістів, які брали або беруть участь у цій війні.
Обсяг - від 2,5 до не більше 50 стор.
Ответы
Ответ:
Україна на межі війни. Війни, яка вже тривало кілька років і забрала вже багато життів. Головні новини розповідали про переможні бої на фронті, про стан збройних сил і про те, як із карти України штучно роблять крайні зони світу. Проте мало хто говорив про технічний персонал, який стояв на передній лінії війни. Це були добровольці, капелани, медпрацівники, журналісти та військові, які неофіційно займалися високотехнологічними проектами на благо своїх бійців. Це були люди, які були без стартових грандів, ніяких підписок, без підтримки з боку держави або більш загальної організації - люди, які тільки щойно приєдналися до руху за волю своєї країни і, які прагнули допомогти своїм силами і технічним знаннями.
Одним з таких людей був молодий та амбіційний Ростислав, який волонтерив на фронті, а точніше він працював на оснащенні військових бойових літаків. Він не міг стояти убік від тієї війни, яка відбувалась на його рідному краї, тому він вирішив допомогти таким чином, як це було можливо. Ростислав вирішив докласти максимум зусиль та задіяти свій багаж наукових знань для допомоги на фронті. Він почав спілкуватися зі знайомими на заводах та знайомитись із технічними характеристиками новітніх літаків. Ростиславу все це допомогло отримати необхідне уявлення про принцип роботи інженерного обладнання та їх відображення в проектній документації, щоб розробити програмне забезпечення, яке відповідало б усім технічним вимогам фронту.
Пролетіло ще кілька тижнів, та Ростик був уже готовий запропонувати виконавцю робіт на заводі проект, який міг допомогти нашим бійцям. Для цього він створив повністю автоматизований пакет, програму для автоматизованого управління літаком, яку можна було просто встановлювати на існуючі літаки. Місткість запасу палива, швидкість і висота польоту були узгоджені зі структурними особливостями літака. У разі надзвичайної ситуації, ця програма могла бути автоматично активована та спровокувати захисні дії літака.
Для того, щоб впевнитися в надійності програми Ростислав з Максимом, його товаришем по обох бухтлах і з ним вже багато років, вирушили до фронту з тестовими перевірками. Ніхто на тому залізяковому плацдармі і не здогадувався, який масти гостей ще таки заскочив на декількомілімєтрових "птахах". І гіршішого місця для тестування не придумаєш, на форпості було так же душно - обпалювало своїми вогника різкий вітер, що дув з піщаного захисту і гостів без перестанку обдуває танки. Проте політ пройшов вдало. Ростик і Макс справді вірили, що ця вправа збереже багато життів на передовій.
Повернувшись, як переможці, вони отримали належну славу і визнання за свою працю. Вони всім своїм серцем, душею і духом присвятили свої знання, досвід і технічні знання проектам, що допомагали б нашим бійцям на фронті вистояти проти ворожого нашестя. Ростислав і Макс нещодавно отримали відзнаки від Президента та приємний бонус - чарівну магістраль до ЄВРО-мекки. Але останньому, що вони навіть не чекали купи газованих бухталиків (замовив відразу на поверху їхнього виробництва). Прості речі часто найцінніші..
Історія Ростислава та Максима прекрасно ілюструє важливість допомоги та підтримки завзятих добровольців та технічних дослідників, які знаходять своє місце на фронті саме з метою допомогти іншим. Більш сплотлена і сильна нація закріплюється саме за участю таких багатофакторних спеціалістів і волонтерів. Без них Україна могла просто не вижити.
Відповідь:
Назва: "Синє небо над руїнами"
Холодний вітер неслився звідусіль, як дурний вісник. Він нес в собі не лише зимові морози, але й надії, які ще не здійснилися. Стоячи на високій точці, я бачив, як він змиренно проноситься над руїнами мого рідного міста. І не знаючи, що ще можу зробити, щоб змінити цей стан речей, я думав про героїв, які знаходяться там додому, на передовій, героїв, які не зважаючи на небезпеку, продовжують воювати за свою країну.
Мене звуть Олександр, і я журналіст. Я вирішив написати про долю тих, хто зараз знаходиться в цьому безжальному конфлікті. Мене зацікавлювали історії про волонтерів, капеланів, медпрацівників та інших, які вирішили допомагати своїм братам та сестрам на передовій. Я хотів написати про те, як вони борються з недугами, невідомістю та втомою, як вони працюють над тим, щоб зберегти духовність своїх товаришів у таких важких умовах.
Одного дня я зустрів Софію, медсестру з військового госпіталю, яка поверталася з відпустки. Вона розповідала мені про своє життя на передовій, про те, як вона допомагає пораненим та їхнім родинам, як її серце розривається, коли вона бачить, як молоді люди страждають і тяжко переживають своє бачення війни. "Ми не можемо зупинити війну, - сказала вона. - Але ми можемо зробити все можливе, щоб допомогти тим, хто постраждав від цього
Пояснення: