Question

допоможіть
на одну з тем (контрольне формальне есе)
1. "Ми винуваті, що міліють ріки і лисинами світять береги".
2. "Нема на світі України, немає другого Дніпра".
3. Зміцнення державності - необхідна умова гідного життя народу.
4. "Не одцурайсь, мій сину, мови, у тебе іншої нема".

Answer 1

Відповідь:

Пояснення:

За всієї широти поетичних мотивів, тем, думок, почуттів май­же всі українські митці слова незмінно тяжіють до найголовні­шої теми — теми України. їх об’єднує велике почуття любові до рідної землі, свого народу та пекучий біль за знищений цвіт нашої нації, тернистий історичний шлях України, понівечені душі на цьому шляху, за осквернену мову. І це світле почуття любові подеколи перетворюється в ненависть і образу за те, що великии народ упродовж століть дозволяє нелюдам глумитися над собою, зневажати себе, свою культуру і часом навіть «підспівує» приблУ' дам. Мотив «нелюбові» до свого народу, спонуканий великою лю­бов’ю до нього, започаткував безсмертний Тарас Шевченко. У п0" езії «І мертвим, і живим...» Шевченко закликає українців задума-

тися над долею України і своєю та визначатися: хто ми, чого варті, чиїх батьків діти, чому цураємося рідної мови, історії, куль­тури. Великий Кобзар намагається розбудити національну свідо­мість свого народу, відновити його історичну пам’ять, пробудити власну гідність:

Якби ви вчились так, як треба,

Той мудрість би була своя.

Особливо боляче реагував на нашу покірність і національне безпам’ятство Василь Стус — поет-громадянин, люблячий син Укра­їни, борець і мученик. Ця тема стала однією із провідних у його творчому доробку. Митець осуджує психологію українців, які не можуть самоорганізуватися, осмислити свою значущість, згуртува­ти національні сили й дати відсіч агресорам, що захопили не тільки землю, а й полонили душі багатьох українців. Поета обурює пану­вання чужинців на рідній землі, та найгірше, що українці змирили­ся з цим і покірно прийняли рабство.

Однак поет ще сподівається, що його братам-однодумцям, спра­вжнім синам України, знайдеться місце на своїй землі, знайдеться і життєвий простір для втілення їхніх святих поривань.

Як бачимо, вболівання митців за долю свого народу, рідної зем­лі, їхня безкорислива невтомна праця, а часто й самопожертва да­ють їм святе право ставитися до українців з високою вимогливіс­тю, не заплющувати очі на темні сторони нашого буття, боротися з міщанською «мудрістю» «моя хата скраю...».