помогите пожалуйста! СРОЧНО!!
1. Що ви знаєте про добу Просвітництва? Наскільки, на вашу думку, можна змінити суспільство просвітою, літературою та мистецтвом?
2. Представником якої літератури е Й. В. Гете,
3. Розкажіть історію створення трагедії «Фауст».
4. Визначте композицію, тему та проблематику твору Й. В. Гете «Фауст».
5. На вашу думку, чому Бог дозволив Мефістофелеві привести Фауста, кращого з людей, на стежку зла?
6. Поясніть сутність угоди Фауста й Мефістофеля.
7. Якими словами Мефістофель розкриває свої справжні наміри щодо Фауста?
8. Чому Фауст незадоволений своїм життям?
9. Як ви оцінюєте угоду між дияволом і Фаустом як вияв людської ницості чи, навпаки, як вияв високих поривань людського духу?
10. Визначте головну думку останнього монологу Фауста.
11. Розкажіть про історію кохання Фауста та Маргарити. Чим вона завершується? Завдяки чому душу Маргарити врятовано? Як ви розумієте її слова «Нема мені надії на цім світі…»?
12. Чому Мефістофель не досяг своєї мети й не забрав душу Фауста?
13. Мефістофель і Фауст: чим продиктовано поведінку кожного з них?
14. З'ясуйте схожість і відмінності між Фаустом і Вагнером. На боці якого героя симпатії Гете?
15. Чи вдалося Мефістофелеві довести, що людина тварина із тварин? - — лише
Ответы
Відповідь:
1. Доба Просвітництва — це історичний період у Європі, що тривав приблизно від 17-го до 19-го століть. Цей період характеризувався зростанням інтересу до науки, філософії, культури та освіти, а також збільшенням значення людських прав та свобод. Саме просвіта, література та мистецтво були ключовими інструментами для зміни суспільства, які змінювали свідомість та ставлення людей до світу навколо себе. Тому на мою думку, просвіта, література та мистецтво можуть бути потужними засобами для просування ідей та зміни суспільства.
2. Йоганн Вольфганг Гете є представником німецької класичної літератури.
3. Історія створення трагедії «Фауст» почалася вже в 18 столітті, коли його автор Йоганн Вольфганг Гете почав писати першу версію твору. Однак, робота над трагедією тривала понад 60 років, протягом яких Гете вносив численні зміни та доповнення до тексту. В основу сюжету трагедії покладено легенду про доктора Фауста, який укладає угоду з дияволом Мефістофелем і продає свою душу за знання та неземне задоволення.
4. Композиція твору «Фауст» складається з двох частин, кожна з яких містить п'ять актів. Темою твору є пошук сенсу життя та вічного знання, а також протистояння добра та зла в людині. Проблематика твору пов'язана з вічними питаннями, такими як мораль, сенс життя, любов, віра та справедливість.
5. Причини, чому Бог дозволив Мефістофелеві привести Фауста на стежку зла, є предметом багатьох тлумачень. Однак, одна з можливих інтерпретацій полягає в тому, що Бог дозволив це, щоб дати Фаусту можливість відчути силу своєї волі та свободи вибору, а також взяти на себе відповідальність за свої вчинки. Таким чином, це може бути спробою випробувати людину на міцність її духу та характеру, а також дати можливість зрозуміти значення істинної любові, справедливості та милосердя.
6. Угода Фауста й Мефістофеля полягає в тому, що Фауст обіцяє віддати свою душу дияволові Мефістофелю, якщо той зможе дати йому утіху і задоволення у житті, а також показати йому всі таємниці світу та вічного знання.
7. Мефістофель розкриває свої справжні наміри щодо Фауста, вказуючи на те, що його мета полягає в тому, щоб спонукати Фауста до занурення у світ гріха та зла, і зруйнувати його душу.
8. Фауст незадоволений своїм життям, оскільки він відчуває внутрішню порожнечу та незадоволення. Він домагається нових знань та вражень, але не може знайти їх у своєму повсякденному житті.
9. Угода між дияволом і Фаустом може розглядатися як вияв людської ницості, оскільки Фауст готовий продати свою душу в обмін на неземні задоволення, а Мефістофель використовує його слабкість, щоб розколотити його душу. З іншого боку, ця угода може бути розглянута як вияв високих поривань людського духу, оскільки Фауст прагне досягти вічного знання та зрозуміти сенс життя.
10. Головна думка останнього монологу Фауста полягає в тому, що життя — це вічний пошук, і немає жодного кінцевого пункту для людини. Фауст визнає свої помилки та проголошує свою любов до природи та життя, а також прагне проявити милосердя до людей і зробити щось, щоб врятувати свою душу.
11. Кохання Фауста та Маргарити розгортається в другій частині твору. Фауст, захоплений Маргаритою, дарує їй подарунки, допомагає їй з братом, якого вона доглядає. Але в результаті інтриг Мефістофеля, Маргарита вбиває свою матір, коли вона спить, і тоді вона та її новонароджений син потрапляють до в'язниці. Фауст та Мефістофель намагаються врятувати їх, але тільки Маргарита звільняється, тоді як Фауст залишається з Мефістофелем, щоб покінчити зі своїм життям.
Маргарита була душею, яка зазнала багато страждань, але вона була також душею, яка могла бути врятована. Коли Маргарита бачить Фауста перед своєю смертю, вона відчуває спокій, бо він прийшов до неї, щоб врятувати її душу.
Її слова "Нема мені надії на цьому світі..." вказують на те, що Маргарита знає, що немає ніякої надії на її порятунок у цьому світі, але вона вірить, що може бути врятована в наступному.
12. Мефістофель не зміг забрати душу Фауста, оскільки він навчився любити життя та світ і не міг погодитися на те, що його життя закінчиться. Також Фауст поклав своє життя на вівтар мистецтва, кохання та знань, що зробило його недосяжним для Мефістофеля.
13. Поведінка кожного з них була продиктована їхніми мотивами та цілями. Фауст прагнув знань, любові, справжнього життя, тоді як Мефістофель був зобов'язаний виконувати свою роль угоди, яку він уклав з Фаустом, і намагався забрати його душу. Мефістофель використовував різні інтриги та хитрощі, щоб виконати свою мету, тоді як Фауст залишався вірним своїм ідеалам.
14. Фауст і Вагнер мають схожість у тому, що обидва шукали знань та розуму, але Фауст також прагнув справжнього життя та кохання, тоді як Вагнер був більше зацікавлений у власній славі та успіху. Гете симпатизує Фаустові, оскільки він бачить у ньому бажання жити повноцінним життям та прагнення до кохання, а також показує, що Фауст вчиться на своїх помилках та розуміє свої помилки.